– Як на які процедури? Так вона у лікарні лежить? Якого Петра? Ви що, мамо, ви у своєму розумі? – У вас дитина в лікарні після втручання, а ви не тільки не приїхали, ви навіть не зателефонували, щоб поцікавитися про її здоров’я!

– Катюша, там Петро до тебе заїде, поведи його в лікарню доню.

– Алло, мамо, добрий день, який ще Петро?

– Ой, Катюша і тобі привіт. Та сусід, дядько Петя … Наталя ж його …

Катя вже не слухала, вона просто поклала слухавку та подивилася у вікно. Вона два тижні, як не вдома.

– Катерино, ти чого така? Тебе сьогодні виписують? – спритна старенька, швидко човгаючи ніжками, поставила на тумбочку склянку, – а мене може теж … випишуть, сину наказала, щоб з роботи не відпрошувався, я ж не пані, та й телефоном вмію користуватися, вже таксі собі викличу.

Катя посміхнулася, тітка Ніна, сусідка по палаті, була таким живчиком, від неї йшла доброта та тепло.

-Я зрозуміла, ти не хочеш з нами розлучатися, правда? Ми так здружилися всі, але ми ж обмінялися телефонами, спілкуватимемося, Катю.

Катя раптом подивилася на тітку Ніну і … розплакалася, не красиво, по-дитячому кривлячи губи.

– Господи, дитинко, – тітка Ніна сіла на ліжко до Каті, – та що з тобою, погано?

Катя замотала головою.

– Та ні, нічого, просто мама … вибачте … вибачте за хвилинну слабкість.

– Так, ану заспокойся, давай послідовно, тебе мама образила?

Катя знизала плечима, потім зітхнувши кивнула.

– Тітко Ніно, та я й сама не знаю, образила чи … так завжди було, розумієте? Я старша, за три роки брат народився і ще через рік сестра.

– Ось вони малі, а я старша – і так все життя. Розумієте. Я все повинна, я – те, я – це. Вони живуть від міста за шістдесят кілометрів, селище Андріївка, знаєте?

– Звичайно, подружка там свого часу жила.

– Так ось, до мене приїхати та допомогти, – ні, в жодну! Ноги болять, господарство, але якщо попросять молодші, – на край світу, пішки, босоніж побіжить.

– Сестра заміж виходила, вони мало не всю худобу збули, щоб весілля хороше зробити. Брат одружився, вдруге, до речі, бабусин будинок продали, гроші йому, – а як же, молода сім’я!

– До мене на весілля, та яке там весілля, реєстрація, вони їхати не захотіли, так вийшло, що я пізніше за всіх заміж виходила, поки вчилася, кар’єру будувала, – так вони не приїхали, у них же худоба…

– Так, а вона ж начебто приходила до тебе. Ти така щаслива була, сказала, що мама ось передачу принесла.

– Тітко Ніно, це мама Юрія, мого чоловіка, свекруха моя.

– Он воно як…

– Так. У неї п’ятеро дітей, для всіх вона мама, а не вибірково, розумієте? І до нас, зятів та невісток, до нас теж у неї почуття теплі, а в мене ось так. Я вічно на відшибі.

– Подзвонила їй, що в лікарню лягаю, матері своїй, а вона мені давай про сестру розповідати, про те, де в неї та що болить, – це нормально?

– Казала ж, не менше двох тижнів лежатиму, а вона мені дзвонить, ні привіт, ні бувай, і таким дбайливим голосом повідомляє, що мені треба якогось дядька Петю завтра по лікарнях повозити, сусіда.

– А ти їй, що, Катю?

– Нічого, слухавку поклала, он, дзвонить.

– Дай мені телефон, дай, дай.

– Алло, це не Катя, ви що, не знаєте голос рідної дочки? Шановна, Катюша пішла на процедури, – тітка Ніна підморгнула Каті, – а я дивлюся, мама їй дзвонить, дай думаю відповім.

– Як на які процедури? Так вона у лікарні, після опер ації? Якого Петра? Ви що, мамо, ви у своєму розумі?

– У вас дитина в лікарні після опер ації, а ви не тільки не приїхали, ви навіть не зателефонували, щоб поцікавитися  про здоров’я доньки!

– А ось за якогось Петра ви засмучені, не соромно вам, ви точно мама? Та яка різниця, хто це, яка різниця?

Тітка Ніна злісно скинула дзвінок, та віддала телефон Каті.

– Знаєш, а я як ти, така ж була, всім жертвувала заради всіх. А потім якось прийшло розуміння до мене, що так жити не можна, я почала вчитися відмовляти, вчитися показати зуби, коли це потрібно.

– Дитино, на мені теж усі їздили, а це накладає особливий відбиток, ти звикаєш, звикаєш покірливо виконувати накази інших.

– Я свого часу пішла з тієї роботи, де всі вважали мене безвідмовною, я могла підмінити, могла дати грошей у борг, без віддачі найчастіше, мені приводили колеги своїх дітей … Щоб я посиділа, поки вони на вихідних веселяться.

– А потім я почала себе любити, ох, як же це важко робити, дитино. Я навчилася давати відсіч, не приховую, багато хто, в тому числі й родичі, почали мене засуджувати, мовляв, зарозумілася Ніна, а я не зарозумілася, я просто навчилася поважати себе і змусила інших це робити.

– І тобі раджу, зрозуміла?

– Угу, – сказала Катя і взяла телефон. – Алло так, мамо, та прийшла … нормально. Мамо, ну який дядько Петя, ну ти що насправді, а я тут до чого, що ти пообіцяла?

– Я лежу в лікарні, ні Юра не зможе, хай Таня це зробить! Що означає у Тані справи? Загалом розумійтеся самі, все, мені ніколи…

Тітка Ніна кивнула і підняла великий палець угору.

– Молодець, дівчинко. У тебе вже виходить, а те, що руки тремтять і коліна підгинаються, то це нормально…

– Знаєш, я дуже люблю своїх дітей і онуків, але іноді, я втікаю від них від усіх у парк, наприклад, одна, купую собі морозиво та йду по доріжках, або сиджу на лавці. А то й у кіно піду…

– Це обов’язково треба робити.

Якось, Катя згадала, що їй радила тітка Ніна, вона взяла і втекла в парк, сама, одна, без дітей та чоловіка.

Юрко відпустив її спокійно, пояснивши дітям, що мамі потрібен відпочинок.

Вона навчилася вибудовувати стосунки з людьми й з рідними теж. Ось іде собі Катя, парком, їсть морозиво, а на зустріч їй… пані, у сукні, у капелюшку… тітка Ніна.

Вони підійшли одна до одної та розкланялися, як у старовинному фільмі.

– Мила дівчино, запрошую вас скласти компанію дорослій пані, якщо ви не проти.

– Ні, зовсім не проти, – посміхнулася Катя, вона була дуже вдячна, що зустріла на своєму шляху цю чудову жінку – тітку Ніну.

– Іноді варто прислухатися до порад тітки Ніни, я так вважаю, а ви?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!