Я одружена вже 4 роки, є дочка, їй 3 роки. Ситуація у нашій сім’ї з кожним днем все стає гіршою і гіршою. Мені здається, і кохання між нами вже давно немає.
З чоловіком ми знайомі вже понад 10 років. Він у мене перший чоловік. Стосунки у нас і раніше були різні: лаялися, мирилися, крики, скандали, все було. Були, і є моменти, коли він надовго йде в загул із друзями, трубку не бере, додому ночувати не приходить. Потім повертається, як нічого, і я прощаю завжди.
Рік тому ці загули стали іншими. Ми переїхали в інше місто, я була з маленькою дитиною на руках, він пропадав тижнями, потім повертався, просив у мене вибачення, казав, що цього більше не повториться, але так було знову і знову. Минуло 6 місяців цього пекла для мене. Допомоги мені ні від кого не було. Зрештою, він кинув шкідливі звички: чи моїми молитвами, чи щось на нього вплинуло.
Все було добре, чоловік влаштувався працювати. Я вийшла із декрету. Дочка в садок пішла. Здавалося, що ще треба, живи та радій. Але на новій роботі чоловік знову почав гуляти. Трубки не бере, вдома не ночує. Не завжди, звичайно, але рази 2 на місяць буває. Потім навіть не вибачається, якщо я не говорю йому нічого: я мовчу, і він теж мовчить. Так усе й минає.
Вже відчуваю, що я не можу більше терпіти це постійне приниження. Хочу піти. Але не знаю, як жити одній і ростити дитину після розлучення з чоловіком.
У цьому місті нікого немає, до свого рідного міста повертатися не хочу (тут робота хороша, у своєму місті таку роботу я не знайду). Я працюю, добу через три, до цього завжди чоловік був із донькою, коли я на роботі була.
А тепер, як я на нього залишу дитину? Няню наймати на добу, чи що? Теж страшно дитину залишати з чужою людиною. Звичайно, я сама потягну і квартиру орендувати, і нам із донькою всього вистачить.
Але я не можу, ніяк на це наважиться. Ще й донька дуже любить тата. А може це все мої відмовки і розлучатися точно потрібно? Загалом, я зовсім заплуталася і не знаю, як мені краще вчинити, як наважитися піти від чоловіка та жити окремо?
