– Як ти можеш не вірити моїм батькам? Це найчесніші люди! – Репетував чоловік

– Ірино, у батьків у будинку потрібен ремонт, капітальний. Я беру додаткову відпустку, там місяцем не обійдеться. Ти зможеш зробити так само? У вас же зміни, може хтось захоче підробити.

– А жити ми на що будемо, якщо обидва у тривалу відпустку підемо, та ще й без оплати?

– У нас є накопичення, звідти й візьмемо.

– Ці гроші на майбутнє нашого сина! Йому за рік в інститут. Він збирається вступати сам, але хто ж знає, раптом доведеться платно вчитися. А так ці гроші йому на квартиру. Брати звідти на життя не правильно.

– Він сам собі повинен заробити на житло. Ми його до вісімнадцяти виховували, хай сам на квартиру заробляє! А гроші підуть на ремонт батьківського будинку!

– Хто це вирішив?

– Я вирішив! Свої я витратив усі, закупили будматеріали, а з тебе розрахунок із робітниками та оновлення інтер’єру.

– У тебе смак гарний. Мама сказала, що будинок буде наш. Хто ремонт робить, той його і отримає. Для себе ж стараємось.

– Олег, ти віриш у це? Я твоїм батькам давно не вірю! А ти висновків так і не зробив. Пам’ятаєш, як ми раніше щороку на їхньому городі орали? Врожай вам!

– А в результаті велику та кращу частину твоя сестра отримувала! Я все в банки закручувала, а нам діставалася дуля, навіть без масла. Варення, компоти, огірки, салати.

– А як же мати своїй дочці не дасть?

– А дочка її могла б і на грядках попрацювати! Ми щовихідних їздили, а в них машину заправити дорого.

– Ми витрачалися і працювали все літо, а вона восени знаходила гроші на бензин і приїжджала за всім готовим. Наш син все літо жив у моїх батьків, бо твоя мама втомлювалася від твоїх племінників.

– Ти не вважаєш, що це несправедливо? І тепер, заради ремонту у твоїх батьків ми маємо витратити всі гроші, які відклали для сина?

– Я цього робити не буду. Ти витратив, справа твоя, але свої я не віддам! Рахунки у нас окремі, ти навіть не претендуй!

– Як ти можеш не вірити моїм батькам? Це найчесніші люди! Все! У мене умова! Або ти робиш, як я сказав, або розлучення. Ділитимемо все!

– Добре! Розлучення! Ділитимемо лише білизну, бо решта – куплена моїм батьком. Меблі у квартирі не змінювалися з дня нашого весілля, а купував він!

– Тут навіть ремонту не було, нам часу на це не вистачало. Тож збирай свої манатки й уперед, на ремонт майже свого будинку!

– Ірино! Ти пошкодуєш про це! Будинок у батьків великий, дорогий, ділянка хороша. Він дорожчий за цю квартиру буде. А якщо вкластися, то…

– Вкладись! Хто ж тобі забороняє? Тільки я більше в цьому не беру участі! Молода була, гарувала на городі для твоєї сестри безплатно, думала зміниться все, але твоїй мамі дочка важливіша за сина. До речі, вона братиме участь у ремонті? Ні?

– Так хто ремонт робить, тому і будинок буде!

– Більше нічого не скажу із цього приводу, час покаже.

– Відпустку візьмеш, там мити треба буде, прибирати. Знову ж город. Мати сама не встигне за всім!

– Ні, я працюватиму. Мені, знаєш, тепер гроші потрібні. За всіх працюватиму, гроші зайвими не бувають. Тим більше чоловік бездарно спустив фінанси сім’ї.

– Значить, ти відмовляєшся від усього, від допомоги грошима, від допомоги фізичної. Так?

– Так.

– Я для сім’ї намагаюся, а ти все руйнуєш! Я подам на розлучення.

– Подавай.

Олег подав на розлучення, вирішив злякати дружину, але вона не з полохливих виявилася, погодилася. Речі його виставила.

Олег ремонт у батьків робив, ще й кредит узяв на це. А потім грошей стало катастрофічно не вистачати.

Квартиру довелося знайти орендовану, кредит знову ж таки платити. Пощастило йому, що синові вісімнадцять виповнилося, аліментів нема.

Син Єгор вступив на бюджет, а ще й на роботу влаштувався. Батько грошей дати не може, мати допомагає, хоч він і відмовляється.
***
Минув час. Єгор працює, квартира у нього в іпотеці, Ірина допомогла з першим внеском, але далі він сам.

Ірина зробила ремонт у квартирі, змінила меблі. Грошей почало залишатися багато. Часто їздила до своїх батьків, Єгор також відвідував бабусю з дідом. Вона у них єдина дочка, Єгор – єдиний онук.
***
Пізнього вечора пролунав телефонний дзвінок. Олег.

– Іро, не можу до сина додзвонитися. У нас ще одне горе. Мого батька не стало.

– Я повідомлю його.

Пів року тому Олег поховав матір, а тепер батько. Ірина знала всі подробиці, син розповідав. Спочатку захворів батько Олега, зліг.

Мати доглядала, але серце не витримало навантажень. Олег поховав матір і залишився доглядати батька. Його сестра з’являлася лише на похорон.

Минуло ще пів року і з’ясувалося, що будинок за заповітом переходить до сестри Олега. Ось тобі й ремонт, що він робив, і кредит, що він брав, і догляд…

Ірині навіть шкода його стало, але це не її життя. Він вибрав своє тоді, давно. Часу багато витекло. Син уже давно після інституту працює, одружитися встиг.

З батьком спілкується, але близьких стосунків немає. Живе Олег у селі, у маленькому старому будинку, що колись належав його дідові.

Власник не він, але йому дозволили жити та наглядати. Ось так в житті буває. Не дарма ж кажуть, – що по дочці і зять милий, а по невістці, – і син чужий…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!