Ну і де ці ваші прекрасні принци на білих конях?
Ой, люди, я так сміюся, ви б знали. Днями з подружкою зустрілися за келихом вина. Обидві працюємо з жахливим графіком, зустрітися виходить раз на місяць, а то й рідше.
У неї син, у мене – дочка, мужиків немає ні у мене, ні у неї, якось не склалося, вона розійшлася, я в розлученні.
Ну, сиділи, розмовляли, підсіли до нас два “красеня”. Хоча, як підсіли? Спробували. Ми їх відшили м’яко, тому що абсолютно не наш контингент. Гаразд, ми їх відшили, а ось один з них, йдучи, повернувся і подрузі моїй, яка йому, мабуть, особливо сподобалася, сказав:
– Тяжко тобі в старості однією буде.
Ми розреготалися, звісно, його словам значення не надали, але в голові відклалася думка: пора б вже мужиків знайти хоча б для тимчасових зустрічей.
Поговорили – зробили. Взяли і завантажили собі додаток із знайомствами. Домовилися одна одній про результати доповідати. Наступний день був вихідним, і я щільно взялася за пошуки принца.
Це якийсь жах, як люди в таких місцях взагалі знаходять когось? Якщо гарний – то з вульгарними цілями, якщо серйозний, то зовні не те. Мені в перший день написало більше тридцяти чоловік, і кожен з них починає знайомство з фрази “Привіт, крихітко” і все в такому дусі. КОЖЕН. Боже, невже не можна бути хоч крапельку креативніше, цікавіше? Не знаю, можливо, я багато чого прошу, але у подруги рівно ті ж самі результати, плюс її ще й дивний чоловік з нахилами дістає.
Як взагалі можна жінці за тридцять, з дитиною, у якої немає вільного часу, знайти чоловіка, який буде гідним і прийме її такою, яка вона є? Всі говорять про те, як багато навколо матерів-одиначок, а куди їм подітися, якщо чоловіки нормальні перевелися?
