Моїй доньці зараз п’ять років, ми з чоловіком її дуже любимо. Вона звикла, що ми її жаліємо, якщо впаде, одразу біжимо, беремо на руки та йдемо в магазин купити якусь іграшку. Коли гуляли вулицею, я завжди заступалася за неї, якщо діти кривдили. Тому ми довго не хотіли віддавати її в садок, думали, що в школі вона вже буде дорослішою і їй буде легше спілкуватися з дітьми.
Але так склалися обставини, що мені довелося вийти на роботу, і постало питання: взяти няню або відправити дитину у дитячий садок. Послуги няні виявилися дорожчими, ніж ми думали, та й у садочку така ж няня, плюс те, що донька навчиться жити у колективі.
Вона довго там звикала, не хотіла йти, вигадувала різні причини, щоб залишитися вдома. Потім вона сказала, що діти її кривдять, не хочуть грати разом. Я вирішила поговорити з вихователькою, щоб з’ясувати, чи правду каже донька і дізналася, що діти з нею грають, але їй доводиться у всьому слухатись і підкорятися.
Якось вона прийшла додому із синцем на спині: якийсь хлопчик ударив її в пісочниці лопаткою. Я сказала, що в таких випадках потрібно давати здачі, на що дочка відповіла: «Тоді вони зовсім не гратимуть зі мною». Мені боляче було це чути, але ще болючіше бачити, коли всі діти в садку граються разом, а вона сама сидить сумна на лавці.
Я боюся, що й у школі у неї будуть такі ж проблеми, і в неї з’являться комплекси, що вона нікому не цікава. Якби в неї з’явився хоч один друг, може, тоді вона б змінилася. Не знаю, що робити, чи ми винні в цьому, чи вона має такий характер.
На подвір’ї діти з нею грають, але здебільшого старші дівчатка і я підозрюю, що лише тому, що донька їх у всьому слухається. Я вже не втручаюся у її стосунки з дітьми, намагаюся лише давати поради, але це поки що не допомагає. Що робити в такій ситуації?
