Якби ж вони знали, що іноді треба просто мовчати…

Ірина накривала стіл. Залишалося пів години до приходу гостей. Привід був гідний – День народження чоловіка Олексія.

Родичі повинні приїхати одразу всі. Тамара Петрівна, тітка Олексія, приїхала в гості до сестри, і зараз її зустрічали на вокзалі. Її років із десять не було. З корабля на бал, – як то кажуть.

Ірина хвилювалася, чи сподобається гостям. Свекруха, та завжди мовчала, тільки посміхалася, а ось її дочки, сестри Олексія, завжди були незадоволені і голосно шепотілися, обговорюючи страви.

Там цибуля зайва, тут овочі покришила не так, нарізка надто товста, а іноді дуже тонка, морс кислий, торт надто солодкий, холодець рідкий, бутерброди… можна перераховувати все, що стоїть на столі.

Напої теж зазнали критики, біле, а треба червоне; червоне напівсолодке, а треба сухе; дешеве, а значить, економить на гостях. Не догодиш!

Ірина звикла до таких витівок, уваги не звертала. Іноді можна й промовчати. Це іноді розтяглося на тридцять років. П’ятдесят років Олексію, ювілей, псувати стосунки знову не хотіла. Тільки ось тітка Тамара, – чи їй сподобається все.

Пролунав стукіт у двері, Олексій пішов зустрічати гостей, Ірина приєдналася. Гості розсілися. Тітка Тамара виглядала втомленою, сіла поряд із сестрою. Олексій приймав вітання, подарунки.

Людмила, старша сестра, подарувала набір пивних келихів. При цьому оголосила, що всередині його чекає  подаруночок.

Подарунком виявилася колода карт. Ірина бачила такий набір у магазині, п’ятсот гривень. Пам’ятати ціни у неї професійне, – продавчиня. Якщо зважити на те, що пінне Олексій не вживає, то подарунок “безцінний”.

Молодша Аліна піднесла набір постільної білизни, яка чомусь виявилася не двоспальною, а полуторною, –  добре, що не дитяче.

Інші гості принесли якісь сувеніри. Щоденник, портрет ювіляра, кружка з приколом. П’ятдесят же років, можна і суттєвіше щось подарувати! А, так, – дареному коневі…

Приймав, радів, але Ірина бачила, що награна радість. Тим часом Ірина спостерігала за сестрами чоловіка. Вони голосно шепотіли. А чого ж від них чекати?

– Ікри на столі немає! І це у ювілей!

– Хоч би перед тітонькою постаралися, соромно їй у вічі дивитися.

– Ми звикли, а от вона!

– А ковбаса яка? Можна було б нормальну м’ясну нарізку замовити. Нині роблять дуже красиво.

– А салати? А заливне сьогодні занадто! Желе має тремтіти, а воно колом стоїть.

– Хоч із напоями сьогодні постаралися, – повний набір. Напевно, Олексій сам вибирав.

– Це єдиний плюс сьогодні. А картопля сирувата і грубе м’ясо. Зіпсувала всі продукти!

– Як з нею Льошка живе стільки років?

Ірина чула окремі фрази, а ось тітка Тамара  сиділа навпроти племінниць. Ірі було не соромно, все було свіже, картопля в міру, прекрасне заливне, м’ясо м’яке.

Напої вони обирали разом із Олексієм задовго до ювілею. Бутерброди з червоною рибою, ікру Олексій не любив, чомусь навіть її вигляд ніколи його не приваблював. Для гостей? Можна, але вони вирішили замінити її на рибу.

– Ірино, а щось ще передбачено? З їди. Чи це все? – Запитала Людмила.

– Так. Перед десертом, – подала голос Аліна.

– Так, є ще голубці. Я щойно поставила перед вами.

– Значить, нічого більше немає. Сумно. Ювілей же! Сподіваємося на десерт торт на замовлення, а не з магазину.

***

Ірина винесла торт. Замовила у гарного кондитера, дуже гарний, гостям дуже сподобалося, тільки сестри промовчали і переглянулись.

– Торт гарний, єдине, що не зіпсоване сьогодні, – сказала Людмила, не звертаючи уваги на присутніх.

– Людо, тобі не час додому? – раптом сказав Олексій. – Сьогодні ти перевершила себе. До побачення! Тобі десерту сьогодні не буде.

– І ти, Аліно, прощавай. Ви досить наговорила про мою дружину. Вона терпляча, вона завжди забороняла мені влаштовувати скандал із вами, але сьогодні ви підете!

Олексій підвівся, підійшов до сестр, і вивів їх з-за столу. Тишу перервали оплески. Плескала тітка Тамара. Єдина. Чоловіки сестер хотіли залишитися, але ті швидко покликали їх додому. Довелося піти.

Ірина розгубилася. Так, вона просила чоловіка мовчати в таких випадках, не хотіла псувати стосунки у його сім’ї. А тепер вона була вдячна йому.

– Браво, племіннику! Молодець! Я приїхала в гості, й не чекала, що одразу на день народження потраплю. Якщо чесно, то я забула про день народження і прийшла без подарунка, вибач, напевно, вже старість. А ще ювілей у тебе. Продовжимо, як гості підуть.

***

– Я ж сама залишилася. Син трагічно пішов із життя, чоловіка вже нема. Я приїхала віддати вам спадок, написати заповіт. Ось зараз я все вирішила. Квартирка в мене маленька, але це столиця.

Це мій подарунок на ювілей. Завтра оформлятимемо, але я житиму там до кінця днів своїх. Я вже дізнавалася. Їхала, думала на трьох розділити, але тепер розумію, що тобі.

– Але…

‐ Ніяких заперечень! Тортика мені ще шматочок та чашку чаю можна?

– Можна.

***

Квартиру тітка Тамара подарувала племіннику. Сестри Олексія залишилися ні з чим. Якби ж вони знали, що інколи треба просто мовчати…

Пишіть в коментарях, що ви думає з цього приводу, ставте вподобайки!