За пару тижнів сидіння вдома я набрала вагу. Плюс три кілограми за такий короткий час – це вже занадто. Якщо так і далі б пішло, то до кінця місяця погладшала б на 6 кг, що дуже істотно.
Вдома хоч і робила вправи, але від присідань і гімнастики сенсу особливого не було. Тренажер мені ніде поставити. Вирішила бігати вранці. Біля мого будинку є старі сади, що плавно переходять в ліс.
На початку квітня стала прокидатися о четвертій годині ранку, переодягалася і йшла на пробіжку. Бігала приблизно по годині щоранку.
І на третю пробіжку до мене приєднався хлопець. Я його і в перші два дні занять бачила, але бігали ми окремо.
За квітень подружилася з ним. Щоранку у нас починалося з дзвінка одне одному. Потім разом виходили на пробіжку. Вісімнадцятого квітня разом пробіжки взяли рюкзаки і пішли в ліс.
Майже весь день провели на галявині в лісі. Це було наше перше побачення. Раз в два-три дня тепер вибираємося кудись на природу подалі від інших людей і патрулів.
Така “самоізоляція” мені була до душі.
- Це моє останнє слово! Ти, доню, ображайся скільки завгодно на батька. Але за Юхима…
Льоша нарешті заснув, затихнув за дверима дитячої. Віра вийшла з кімнати, тихо прикрила за собою…
Долоні тремтіли, а серце шалено колотало, але Люба вже все вирішила. Вона набрала номер майстра…
Світлана пам’ятала той день так чітко, наче він був учора. Тоді вони з Русланом шукали…
Мілка спала, як нежива, коли у двері хтось подзвонив. - Господи, кого принесло в таку…
- Ніно Сергіївно? Ви? Що із вами? На вас обличчя немає... Господи, та що трапилося?!…