Це погана затія. Насправді ви просто від чогось тікаєте. Я в свої 20 років хотіла жити хоч де-небудь, аби тільки не вдома. Матері у мене не було, а батько часто бухав в той час. Під час п’янок був дуже агресивним. Я вирішила, що мені потрібно терміново шукати хлопця і виходити за нього заміж.
Це я зараз розумію, що потрібно було просто йти, але тоді мислила інакше: одна не впораюся і подібне. Як виявилося, вийти заміж – це не така вже й проблема. Зустріла молодого хлопця. Думала, що закохалася. Нетривалий час зустрічалися. Я не буду кривити душею, якщо скажу, що оцінювала його. Чи можна йому довіряти, чи надійний … Все було ok.
Запропонувала розписатися і жити разом. Він був не проти. Тоді я ще вчилася в університеті і підробляла. Чоловік був на 4 роки старший. Він уже працював.
Перший час все було чудово. А потім вечорами чоловік став випивати. Спочатку міг дозволити собі “розслабитися” тільки по п’ятницях і суботах, але далі гірше. Потім міг і серед тижня влаштувати собі некволі вихідні. Іноді напивався так, що навіть на роботу не міг йти. Голова адже бо-бо …
Кілька разів з ним сварилася через його п’янки. Але довго цього терпіти не могла, тому подала на розлучення.
Поки я жила з чоловіком батька не стало. Я продала квартиру і переїхала в однокімнатну квартиру. Гроші, що залишилися лежать в якості подушки безпеки на рахунках в банках і трохи в валюті. Зараз живу одна. Виходити заміж поки не планую. Вірніше не так … Я вийду заміж лише тоді, коли зрозумію, що зустріла того самого, а не аби кого.
Моя подруга якось зауважила, що так я точно більше ніколи не вийду заміж. Навіть якщо і так. Однією жити куди краще, ніж з ким-небудь.