Зустрічаємося з хлопцем рік та 5 місяців, живемо разом 9 місяців (мені 19 років, йому – 21). Вже два місяці він не приносить додому грошей від слова взагалі. Єдині його фінанси — позики у друзів, і те, йому вже ніхто не позичає грошей, бо він їх не поспішає повертати. Одного разу, навіть мені довелося залізти в борги, щоб віддати все, що він набрав у друзів.
Кілька днів тому ми повинні були заплатити за оренду квартири, однак, ясна річ, грошей не було, і ми вже думали, що просто з’їжджатимемо і розходимося. Проте господиня дала час до 10 числа.
Ці 2 місяці всю їжу, все необхідне для господарства купую я (іноді він бере у мене гроші на проїзд). Гроші мені висилають батьки, бо я закінчую другий курс університету, планувала з липня йти працювати, але вже сенсу в цьому не бачу, бо, швидше за все, я поїду додому до батьків.
Мені набридло витрачати всі гроші на їжу, яку я майже не їм, а ось хлопець їсть дуже багато, проте заробляти — не заробляє.
Думаю, я вже давно пішла б від нього хоча б з тих причин, що я не відчуваю жодного кохання, приємного нічого від нього не дочекаєшся. На свій День народження подарунка не отримала я ніякого (а тоді ще мала роботу з пристойною зарплатою), в інтимі він егоїст (як і в житті).
Просто я боюся сказати батькові про все, тому що відвозив він мене до хлопця з величезним скандалом: не через сам факт нашого спільного життя, а тому що хлопець за два місяці не знайшов квартиру. Взагалі батьки перестали зі мною нормально спілкуватися через ці стосунки. А я з великого кохання не стала теж з ними розмовляти. Вважала, що маю рацію у цій ситуації.
Тепер я розумію, якою я дурепою була і даремно не слухала батьків. Що мені робити? І якщо не вдасться вже нічого змінити у стосунках з молодою людиною, то як сказати батькові про все?
