Є в мене одна знайома лікарка, що любить дарувати різну сувенірку продукцію, якою їх зараз завалюють виробники ліків — дармовис, кухлі, календарики. А нещодавно притягла пачку цукерок смоктальних від закрепу, для дітей. На вигляд як цукерки м’ятні, обгортки яскраві, красиві, пахнуть смачно, їж, не хочу.
Бовталася в мене ця пачка в кишені, так би й викинув, напевно, а тут якось у банку жіночка одна нахамила. У платежах наплутала, а коли зрозуміла, що сама не права, то ще й скандалити почала. Ну, я сперечатися не став, навпаки, говорю: “нас багато, а Ви тут одна з нами справу маєте”. Та й цукерку цю дістав і їй презентував. Вона промовчала, але цукерку взяла, а я зі спокійним серцем далі собі пішов.
Ось з того дня і пішли вони в хід. Практично не лаюся тепер ні в банках, ні в кафе, ні в магазинах, ні в ЖЕКу… Тільки посміхаюся і цукерками частую. Але по справедливості, як в інструкції належить, залежно від маси тіла, я ж не звір якийсь. Якщо хамка струнка – одну цукерку, повніша – дві.
Тут на складі товар отримував, комірниця попалася скандальна, та пишна при цьому, як скульптура у Ботеро, так їй одразу чотири штуки видав.
Ви скажете, я негідник чи мерзотник і матимете рацію, напевно… Я навіть брехати не буду, що совість мучить. Навпаки, почуваюся графом Монте-Крісто, щонайменше, адже помста солодке почуття…. І в мене ще пів пачки залишилося.