Єдине чого ми досягли так це те, щоб його звільнили не по статті і він міг влаштуватися на роботу лікарем

Їду на роботу, спізнююся вже на пів години, викликала таксі, бо громадський транспорт просто переповнений. Дзвонить мені подруга, каже допоможи, там таблетки треба деякі купити, підкажи варто чи ні, а я до слова лікарем працюю.

Подругу проконсультувала по телефону та й їду собі мовчки далі. Тут таксист зупиняється бере нам каву, каже всеодно затор, я щиро вдячна, бо ж зранку як завжди не встигла. Розговорилися, він сказав грошей з мене не візьме. Розказав свою історію.

Словом одного разу в його доньки сталася біда, алергія почалася дуже різко, без якихось перших симптомів і звісно з відразу стався припадок, напухли органи дихання.

Нам тоді лікарі швидкої допомоги відразу пояснили що можна прощатися на місці. – каже чоловік. Часу довезти її до операційної чи реанімації не було, а з таким серйозним отьоком вона б довго не протягнула. Один з молодих лікарів прямо на місці провів складну маніпуляцію і врятував їй життя.

Звісно зараз в доньки дуже великий шрам і деякі проблеми, та вона жива. А лікаря того, уявляєте, звільнили. Ми і заяву писали і інстанції різні обійшли, але вони були невблаганні, не захотіли його залишати в клініці.

Єдине чого ми досягли так це те, щоб його звільнили не по статті і він міг влаштуватися на роботу лікарем. Я слухала цю розповідь з сльозами на очах, плакав і таксист.

Каже, зараз той лікар в своєму місці дуже шанована людина, а якби тут лишився, то ким би він був. А ми йому вдячні.

Я приїхала на роботу і подумала, адже всі ми під Богом ходимо, не знаю як би я вчинила в такій ситуації, але хочу скати, що якби зі мною сталася біда, я б хотіла звісно, щоб людина мене рятувала а не про репутацію думала. Поважайте лікарів, одне хочу сказати…