У, й без того важкі 90-ті, розвалилася наша родина. Батько чомусь вирішив, що без дружини та дочок йому буде краще, тому зібрав речі та пішов. Матері довелося тягнути двох дітей на собі. А потім почалися проблеми на роботі, вона потрапила під скорочення і все стало зовсім погано.
Як я зараз розумію, допомагати нам тоді не було кому. Батько іноді з’являвся в нашому житті, але допомогти нічим не міг. А може, й не надто хотів напружуватися заради нас. Інші родичі жили далеко, та й проблеми у них, напевно, були і свої.
Мати примудрялася справлятися, але в якийсь момент усі запаси вичерпалися. День за днем ми з сестрою знаходили на столі тільки якісь несмачні коржики. Крім борошна та солі нічого не залишилося. Заощаджень не було, зарплату матері на новій роботі затримували. А ми хотіли їсти…
Ми з сестрою були маленькі, погано розуміли, що відбувається, але один день нам обом добре запам’ятався. Вранці мати дістала свою скриньку, яку одержала на весілля від бабусі. Там були і сережки, і каблучки, і намисто. Якийсь час вона мовчки розглядала всі ці багатства. А потім зібрала все, одяглась і пішла.
Повернулася вона вже з продуктами. Нашвидкуруч зварила нам якийсь супчик. І поки ми з сестрою весело тарабанили ложками, мати почала пекти пиріжки з капустою. Ми мало не збожеволіли від передчуття. Заглядали з усіх боків і жадібно ловили запах.
Нам із сестрою мати дала лише по одному пиріжку. Решту дбайливо загорнула, одяглася і кудись забрала. Пізніше ми довідалися, що вона ходила на найближчий ринок. Продавала пиріжки і торгашам, і покупцям. А на отримані гроші купувала продукти для сім’ї. І, звичайно, знову пекла пиріжки і знову несла їх на ринок.
Мамині пиріжки були дуже смачними, тому незабаром її почали впізнавати, охоче купували її продукцію. Вона звільнилася з роботи, де нічого не платили, проте пиріжки на ринок носила вже майже щодня.
Я й зараз пам’ятаю цю картину. Як мати поспішає з підносом гарячих пиріжків, а я та сестра з голодними очима проводжаємо її до порогу. Так, щоразу вона давала нам по одному пиріжку, іноді навіть по два, але ми все одно хотіли ще. Але не вередували, розуміли, що так треба. І знали, що мати обов’язково скоро повернеться з продуктами. І приготує смачний обід.
