Останні місяці я помітила щось незрозуміле вдома. Ніби все як завжди, але час від часу почала зникати їжа.
Живемо ми втрьох: я, чоловік та 10-річний син. І я завжди могла приблизно прорахувати необхідну кількість їжі.
Наготую 10 котлеток, нам з Артемом по три і чоловіку чотири і добре. Але нещодавно стався збій – кількість котлет зменшилася до восьми, а на кухні навіть брудної тарілки не було. А це дуже не схоже на моїх хлопців.
Далі більше. Щоб я не приготувала – до вечора вже на одну порцію менше. Трішки фрукти зникають, іноді декілька цукерок можуть кудись подітися.
Я поділилася своїми роздумами із братом. Він одразу приїхав. Роздивився усе, оглянув балкон та вікна. А потім сказав, щоб я їхала в своїх справах, а він залишиться і почекає.
Відповідь була вже на вечір. Хлопчик з неблагополучної родини поряд перелізає на балкон і заходить поїсти. Молодший всього на рік від мого сина, проте важить менше у два рази.
З одного боку дитину дуже шкода. Щось похрумає у нас, якийсь фрукт візьме сестрі і піде. Мені не шкода. Ніколи не брав гроші чи щось цінне, хоч і лежало на видному місці. Тож можна сказати, що чесний малий.
З іншого боку такий гість може і нашкодити згодом. Має доступ до нашого житла, і в що це може перерости? Та й дитину мені може налякати в будь-який момент.
Ту частину балкону, через яку він до нас потрапляє, можна посилити і більш надійно закрити. Тоді жодних гостей. Але хлопчика насправді шкода.
Що б ви зробили на моєму місці?
