За цей час я дуже прив’язався до неї душею та тілом, між нами був дуже міцний емоційний зв’язок

Для мене склалася складна ситуація. Нещодавно я розлучився з дівчиною.

З самого початку наших стосунків ми обидва розуміли, що наше розлучення неминуче, а наші стосунки – утопія. Все тому що вона має дитину, і звісно дуже хвилювалася за її добробут. Я не міг дати всього того, чого вона хотіла (матеріально я не був готовий до цього, живу з мамою, зарплата мізерна, ледь на продукти вистачає).

Якось вона з тоном жалю сказала: «Якби ти був більш самостійним, я пішла б до тебе, не замислюючись». Але назад дороги вже не було. Між нами була шалена пристрасть, ми любили одне одного без тями, це були дуже теплі стосунки. Я допомагав їй прийти до тями після складного розлучення. ЇЇ чоловік пішов і навіть не став платити аліменти. Все це тривало майже три роки.

За цей час я дуже прив’язався до неї душею та тілом, між нами був дуже міцний емоційний зв’язок. Ми домовилися, що б не сталося, ми залишимося друзями, і не втрачатимемо зв’язку, оскільки стали вже майже рідними людьми, я їй пообіцяв.

Але настав час розлучення. Можливо, у неї хтось з’явився, вона мені про це не каже, напевно, не хоче мені робити боляче. Я думав, що був готовий, але насправді виявилася зовсім не так.

Все це я переживав дуже гостро, пив антидепресанти, ходив до психолога. Зовсім не хотілося їсти, заснути не міг, спав по три години на добу. Друзі та близькі мене не впізнали. Але спілкування між нами тривало. Мені це давалося насилу, бо розумів, що як раніше вже не буде.

Тепер вона мені іноді дзвонить, іноді пише. Я постійно думаю про неї, сумую, згадую як нам було добре разом. Зараз я зрозумів, що мені краще все це припинити і спробувати забути. Але зупиняє мою обіцянка. З іншого боку, я не знаю, чи готовий я повністю припинити спілкування, раптом настане час і мені знову захочеться почути її голос.