За всі ці роки я так і не змогла називати його татом

Свого рідного тата я зовсім не пам’ятаю, його не стало, коли мені було два роки, і виховував мене вітчим. Поки я була маленькою, я якось не помічала, щоб він погано ставився до мене. Начебто було все нормально, зате тепер він постійно до мене прискіпується з будь-якого приводу, часом через дрібниці.

Починає кричати, обзивати, і мені просто неможливо перебувати з ним удома. Гаразд, на мене, а то він так само кричить і на мою молодшу сестру, до речі, його рідну дочку, і мені доводиться захищати її. За всі ці роки я так і не змогла називати його татом, і він через це на мене злиться, особливо коли до нас приходять гості.

Пробувала скаржитися мамі, але вона на його боці, сказала, що я маю його поважати і поводитися з ним трохи м’якше, адже він замінив мені батька та утримує нашу сім’ю.

Останнім часом у нього ще й неприємності на роботі і він приходить увечері злий і починає на нас кричати: «Я що, у своїй оселі навіть відпочити нормально не можу?» А я, виходить не у своєму будинку, і повинна ходити навшпиньки, щоб не заважати йому відпочивати перед телевізором.

На вихідні я намагаюся йти до подруги, а якщо їду до бабусі, то й сестричку (їй п’ять років), забираю із собою, вона йому постійно заважає.

Минулими вихідними я залишилася вдома і пила на кухні чай, коли туди зайшов вітчим. Одразу накинувся з закидами: «Могла б хоч бутерброди мені зробити». Я теж не змовчала і сказала, що не збираюся йому прислуговувати, може й сам собі зробити.

Він як закричить: “замовкни”, я, звичайно, злякалася, закричала і вискочила в коридор. На крик прибігла мама, я почала розповідати, що сталося, але вітчим все заперечував, і мама повірила йому. Але він все одно кричав, що не житиме в будинку, де до нього так ставляться. Одягнувся, грюкнув дверима і пішов.

Додому не приходить цілий тиждень, мама у всьому звинувачує мене, не розмовляє, що робити далі, я не знаю. Може поїхати жити до бабусі? Але мама оплачує моє навчання, і, як вона сказала, без вітчима, вона не зможе це робити.

Я знаю, що він дзвонить мамі, але додому не поспішає, мабуть, чекає, що я прийду вибачатися. Я можу це зробити заради мами, але тоді він буде зі мною поводитися ще гірше, адже я сама визнаю свою провину.