– Забудь про все, чому тебе вчили, тепер я зроблю з тебе господиню та ідеальну дружину, – поклавши виделку на тарілку, вимовила свекруха

Любов Олексіївна підійшла до столу і гидливо відсунула на середини салатник, який вінчала гірка яскраво-червоних зерен гранату.

– Женя для мене постаралася, – син так розтяг посмішку, що здавалося, рот дістане вух.

Мати інстинктивно зробила недвозначний жест руками, ніби обтрусила кисті, та стукнула їх одна об одну.

Цієї неділі вони з батьком були запрошені в гості на обід до сина з невісткою. Давно не бачилися, і тепер хотіли посидіти разом, поговорити про справи та життя. Після весілля молодята стали жити на орендованій квартирі, й бачилися з рідними рідко.

– Гранат із кісточками, тобі не сподобається. Гранатовий браслет і виглядає інакше, його шарами на плоску тарілку викладають, а це …, – мати задумалася.

Юрко знизав плечима:

– Яка різниця, як виглядає салат, якщо він смачний?

– Ну, естетичне сприйняття теж важливе. Ідеальна дружина повинна не тільки смачно готувати, а й подати це так, щоб око тішилося, – мати відійшла від столу, та сіла на крісло. Вона легенько торкнулася пальцем підлокітника, і подивилася, чи нема там пилу.

Женька метушилася, приносила з кухні нові тарілки та салатники, а коли посміхнувшись, запросила всіх до столу, мати невдоволено висловилася:

– Я вже думала, що ми голодні поїдемо додому.

– Світло у нас вранці відключили в самий непідхожий момент, довелося почекати. Але ж у нас сімейний обід, всі свої, – знизала плечима невістка, намагаючись згладити незручність.

– Звичайно, – потираючи руки, промовив Іван Сергійович, і відсунув стілець дружини, щоб вона могла сісти за стіл.

Любов Олексіївна всі страви пробувала з таким виразом обличчя, немов би сиділа в журі дуже відомого шоу, й обов’язково мала знайти ваду.

У пюре їй не вистачило вершкового масла, курка була суха, оскільки її перетримали, а в салатах багато майонезу.

– Нічого, Євгеніє. Забудь про все, чому тебе вчили, тепер я зроблю з тебе господиню та ідеальну дружину, – поклавши виделку на тарілку, вимовила впевненим голосом свекруха.

– Навіщо? – Здивувалася Женя. – Я вважаю, що в мене непогано виходить, та і Юру все влаштовує.

– Ага, – не дожувавши, відповів з набитим ротом він.

– Смачно, Люба! Салат ось цей, взагалі космос, – накладаючи собі в тарілку добавку, похвалив невістку Іван Сергійович.

– Та в ньому замість печінки куряче м’ясо!

– А мені такий варіант більше подобається, іноді хочеться і щось нове спробувати, – не розуміючи невдоволення дружини, заперечив чоловік.

– Нове? Є рецепт, навіщо мішати все поспіль? Господинею, та справжньою дружиною за два роки не стати, цьому ще навчитися треба!

– З печінкою це інший салат, – втрутилася Женя. – Любов Олексіївно, ви вже другий рік намагаєтесь мене скрізь уколоти. То не так, це не так!

– І почалося це в той момент, коли Юрко зробив мені пропозицію. А може, ви просто так маскуєте свою невпевненість і страх, що син тепер дорослий і здатний жити без вас? То я не монстр, не розлучниця, я його дружина!

– Розлучниця, а хто ж ти ще? Справжнісінька. Мені тепер увечері поговорити окрім, як з телевізором, більше нема з ким. Чоловік на роботі, дочка та син завели свої сім’ї.

– Мені здається, що коли яблука стало недостатньо для Адама та Єви, Бог придумав свекруху, – Женька показала два ряди сліпучо-білих зубів.

Тиша раптом набула ваги багатотонної плити, а секунди завмерли з переляку.

Женя прикрила рота долонею і додала:

– Вибачте.

Любов Олексіївна сиділа зовсім багряна і дивилася на сина, який трохи відвернувши голову в бік, намагався стримати сміх. Іван Сергійович теж був на межі, щоб розсміятися, але підніс кулак до рота і кашлянув.

– Ви рано йдете, у мене ще чай і торт, – визираючи з-за спини чоловіка, не втримавшись, сказала Женька.

Любов Олексіївна нервово смикнула рукою, всовуючи її в рукав. Іван Сергійович зупинився, і глянув на невістку.

– Люба, може й не буде, а я не відмовлюсь.

– Я загорну вам із собою, – Женька зникла на кухні.

– Мам, ну ти чого, образилася?

Любов Олексіївна нарешті здолала ненависний рукав і обернулася до сина:

– Ні, ти що, як я можу ображатись на власного сина, – вона посміхнулася награно. – Заїжджай до нас частіше, зовсім тебе не бачимо, схуд, не стригся давно, – мати запустила руку в копицю каштанового волосся сина.

– Підстрижусь. Женя старається. Вона чудова.

Мати мовчки кивнула, наче її вдарило струмом, і сама відчинила вхідні двері. Женя тільки й встигла простягнути свекру пакет.

– Бувайте, молодь!

– До побачення, – помахала рукою Женя батькові чоловіка.

– До побачення, мам.

Вже в машині Іван Сергійович засміявся.

– От уже не думав, Любо, що ти вмієш так ревнувати. Наш син виріс, у нього своя сім’я, тепер би радіти життю, та отримувати від нього задоволення. Я думав, у тебе настрою просто немає, коли ми у сина, а виявляється, он воно що.

– Ні, ти чув, вона чудова. Та вона його приворожила! Як можна таке їсти, це тільки в дешевій забігайлівці подавати.

– Ти чіпляєшся. Нормально вона готує. Які її роки, навчиться, усьому навчиться, Люба. А ось дещо вона робить краще за тебе, і я впевнений, що наш Юрко з нею буде щасливий, – Іван Сергійович зупинив автомобіль на світлофорі.

– Що-о-о?

– Так. Ти не можеш просто прийняти, що якась жінка, окрім тебе, знаходиться поруч із нашим сином, та ще й робить його щасливим.

– От якби мене моя дорога хвалила за кожен мій вчинок, за кожне відро картоплі, яке я приніс із магазину, та я б цю картоплю на руках із місяця носив щодня.

– Я б для такої жінки, яка з вдячністю мої рутинні справи приймає та цінує, та ще й хвалить за них, я б…

– Це зрозумілі речі. Мене ніхто за сорочки чисті й випрасувані не хвалить, – перебила чоловіка вона.

– Чоловіки інакше сприймають усе, ми прості, Любо. Нас також потрібно годувати й хвалити. Висловлювати словами, сказати б, що ми на своєму місці, й без нас неможливо.

Любов Олексіївна засміялася:

– Дружини та чоловіки йдуть і приходять, а матері лишаються. А до тебе в мене запитання. Що ж виходить, що я погана дружина?

– Чому ж. Просто, щоб стати не просто гарною дружиною, а ідеальною, потрібен час, старатися треба, старатися!.. Слушно чоловік міркує?