Загалом, уся проблема в тому, що я завжди мовчу, з моменту весілля, не можу заперечити

Моя проблема полягає в тому, що я не можу нормально спілкуватися з батьками чоловіка, найбільше зі свекрухою.

Пів року тому у нас народилася довгоочікувана дитина, і ми переїхали до батьків чоловіка (бо раніше винаймали квартиру, а мої батьки живуть в іншому місті). Батьки чоловіка до мене ставляться дуже добре, але якщо виникають ситуації, що стосуються побуту чи дитини, то виникають сварки.

Свекруха, яка виховала двох дітей і онучку, підказувала, як і що робити, але іноді була різка і надто наполеглива у своїх переконаннях. А я, як молода мама, мала інше уявлення про те, як правильно доглядати маленьку дитину. І в плані побуту я не завжди можу щось зробити по дому, згодом це робити виходить, але раніше ніяк не вдавалося (дитина дуже часто плакала і доводилося носити її на руках).

Вся проблема в тому, що коли мені говорять щось таке, то я замикаюся і мовчу і нічого не можу відповісти, а як видається випадок, відразу йду в кімнату до дитини і там плачу. Вся образа виливається на чоловіка і буває ляпну дурне щось при всіх. Ось, наприклад, коли перший раз ходили на прогулянку з дитиною, я одяглася і дитину одягла і пішла одягати чоботи, залишивши дитину на ліжку.

Дитина кричала, а свекруха сказала: «ви тільки про себе і думаєте, а про дитину не думаєте зовсім, треба спочатку самим одягнутися, а потім дитину». Хоча я так і робила. Мені стало прикро, але я, нічого не відповівши, вийшла з дитиною і вся в сльозах.

Або ще приклад: свекруха якось зібрала мене і чоловіка на кухні і каже, що треба б пил протерти і підлогу помити. Хоча мені вдається робити по дому щось, але я це роблю в перервах. Тобто, дитина не спить спокійно одну-пів години і я швидко протру пил, через 3-4 години якщо дитина нормально лежить грається можна раковину помити і ось так виходить побутові проблеми вирішувати.

На що у свекрухи свою думка, каже треба ще частіше прибирати, а дитина нехай покричить. Але виникає одразу інше: дитина починає кричати — свекруха чи свекор одразу до неї. Тоді навіщо говорити «нехай покричить»?

Загалом, уся проблема в тому, що я завжди мовчу, з моменту весілля, не можу заперечити, ні слова сказати, а просто мовчу. І це в основному при спілкуванні та з іншими також. Я розумію, що справа тільки в мені, що потрібно в собі щось змінювати, що батьки чоловіка на вигляд ставляться до мене добре, а про себе думають, що я дивна.

Як із цим впоратися? Адже шлюб у мене щасливий, родина хороша і втрачати все це я в жодному разі не хочу.