Дзвінок від колишнього чоловіка пролунав раптово: після розлучення Тоня намагалася з Василем не спілкуватися, вона досі не могла пробачити йому того, як він вчинив…
Спочатку він платив аліменти, а потім звільнився й допомагати колишній дружині перестав. І тут така несподіванка! Дзвінок о пів на десяту вечора.
Тоня хотіла скинути, але цікавість пересилила. Та й мало що…
– Алло? – з тривогою спитала Тоня.
– Привіт, Тоню. Ти у суботу нічого не плануй. Треба прийти на ювілей моєї дружини Валентини. Сама приходь і дітей теж приведи.
– А чого раптом? – Тоня була вкрай здивована.
– Ну… ти ж розумієш… Їй важливо показати гостям, що у нас гарні стосунки, репутацію підтримати. Вона новий магазин відчиняє… – голос Василя був хрипким, ніби він намагався приховати напругу.
…Два роки тому він пішов до іншої жінки, залишив дружину з двома дітьми, а тепер дзвонить, як ні в чому не бувало, і просить про послугу! Не просто просить, а благає. “Що хочеш – проси, тільки прийди”.
Тоня промовчала, згадуючи все, що наробив чоловік.
Того вечора Тоня тільки прийшла з роботи: втомлена, як завжди, але звично усміхнена. Вона знала, що інакше ніяк: діти чекали на маму, чоловік чекав вечері, а втома… Вона була тільки її, особиста.
Додому проблеми приносити не треба, такі були правила, і Тоня чітко слідувала їм багато років, успішно виконуючи роль хоронительки домашнього вогнища, дружини та матері.
А ось Вася такого правила, здавалося, не знав.
– Ось, – з порога заявив він, – глянь. Це чеки. Купив я новий кран плюс оплатив сантехніка.
– Молодець, – Тоня знизала плечима. — Візьми з полиці пиріжок. Я в суботу пекла, ще лишилися. Якщо захочете, у вихідні ще напечу.
– Та що ти заладила: пиріжки, пиріжки?! Я знову один все на собі тягну, а ти сидиш склавши руки і посміхаєшся.
– А що мені, плакати? Що ти мужик, а сам кран поміняти не можеш, – спокійно відповіла вона.
– Я не для того на світ з’явився, щоб порпатися в трубах. А замість того, щоб говорити, ти могла б і підробіток взяти, щоб хоч якось вкладатися в сімейний бюджет.
– Я вкладаюсь у нього, Васю. Тільки не грішми.
– А чим, вибач?
– Любов’ю, турботою.
– Турботу на хліб не намажеш! – роздратовано відмахнувся він.
– Зате масло, яке я зробила сама із вершків сільських, що мама моя прислала, можна на хліб намазати.
– І хліб, до речі, я теж сама напекла! Спеціально за бабусиним рецептом. Ти ж звичайний не їси, тобі особливий подавай!
– Та краще б ти не масло з хлібом робила, а гроші приносила! Я б на них їв хліб не з маслом, в з ікрою! – крикнув чоловік.
Що в нього вселилося, Тоня не знала. Але так їй стало прикро, що вона дістала з сумки гаманець і, відрахувавши половину по чеку за кран, виклала гроші. Їй якраз дали зарплату готівкою.
– Ось. На ікру! Смачного, – сказала Тоня і пішла з кімнати.
Було боляче усвідомлювати, що за роки шлюбу чоловік не помітив у ній хоронительку вогнища, матір своїх дітей та гарну господиню.
Вася все частіше дорікав дружині, що вона нахлібниця і дармоїдка, яка зручно влаштувалася на його шиї, та ще й дітей повісила.
– Знаєш, Васю, дітей я тобі не вішала на шию, як ти кажеш. Ти їх сам «робив» за власним бажанням.
– Могла б нормальну роботу знайти, кидав він, наче її робота була чимось ганебним. – Або взяла, як усі, на лапу. А ти… Свята знайшлася.
– Я людина чесна, Васю. І свою роботу люблю. А оббирати бідних бабусь у мене рука не піднімається, – відповіла Тоня.
– Ти просто ганчірка, Тоню! Ось і все. Тобі зручно в поліклініці сидіти за дріб’язок, от і сидиш мовчки. А я більше мовчати не маю наміру. Мені потрібна не млява баба, а муза: жінка, з якою цікаво, яка може бути партнером, яка має бажання розвиватися і заробляти.
– Так? – ахнула Тоня. – І що ж ти хочеш сказати?
– Що я йду.
– Куди? – Тоня зблідла.
– У щасливе майбутнє. До Валентини. У неї свій бізнес, квітами торгує. Її гроші плюс мої – буде мені і відпустка на Мальдівах, і іномарка дорога. А так… Тільки дача у селищі «Кукуєво», та стара машина, яка вже на ладан дихає.
– Ти йдеш із сім’ї? А діти, як же? – Тоня не знала, як тягтиме одна двоє дітей.
– Діти, як діти. Аліменти платитиму. Але на цьому все. Роби висновки.
Вася і справді пішов: виділив з доходу мізерні аліменти і став жити під крилом у бізнесвумен.
Він справді нещодавно познайомився з Валентиною: вона була сестрою його приятеля. Познайомилися вони випадково, і аж надто вона сподобалася Василеві. А самій Валентині було вже за сорок, і їй дуже хотілося заміж хоч за кого.
“І машина, і шуба, і квартира, і бізнес… Все є, а заміж не беруть”, – скаржилася вона. І ось … пощастило, нарешті!
Валя виявилася саме такою, як Вася мріяв: впевнена, ділова, зі своїм бізнесом, а головне зі своєю думкою. І все було б у його житті у шоколаді…
Але щось пішло не за планом. Бізнесвумен виявилася гострою на язик, та ще й прикрикнути могла, якщо Вася не так дивився на неї, без кохання.
Порахувавши доходи і збитки, Валя сказала Василеві, що його зарплата мінус аліменти – це що він у сім’ї на правах папуги: багато галасу, а користі нуль. Слово за слово, впливова пані переконала Василя звільнитися та зайнятися корисною справою. Тобто її сім’єю.
Вася, за іронією долі, швидко навчився міняти крани, готувати, мити підлогу та робити домашню роботу. Своїх дітей не бачив, зате водив сина Валентини до школи, робив з ним уроки, а за найменший непослух отримував від дружини потиличники. І не нарікав, а робив. Все, що він у Тоні висміював, він раптом почав виконувати сам!
Тоня ж, залишившись сама, взяла себе в руки і не сумувала. На роботі колега запропонувала підробіток: влаштуватися на другу зміну в косметологію біля будинку.
– У тебе вийде, Тонь. Освіта є, навичок вистачить. А решти – навчимо.
Вона спробувала, почала робити уколи краси. Клієнтки залишилися задоволеними. Залишали чайові, поверталися, записувалися на місяці вперед. З медсестри Тоня перевчилася на косметолога і почала заробляти стільки, скільки Васі й не снилося.
***
Коли Вася подзвонив, Тоня дуже здивувалася.
– Тонь, у моєї дружини ювілей. Вона хоче, щоб ти прийшла. Із дітьми. Їй дуже важливо для іміджу. Прошу, будь ласка, приходь…
– Якщо не прийдеш, вона мені голову відкусить. Що хочеш, проси натомість! Подарунка не треба, просто приходьте.
– Гаразд. Прийдемо, – таки погодилася Тоня. Їй було цікаво, як живе її колишній чоловік, і що там за Валентина, яку він обожнював: чим краще за неї.
На ювілей Антоніна прийшла доглянута, в гарній сукні, струнка. Валя навіть напружилася, що колишня дружина краща за іменинницю.
Діти теж були добре одягнені, із модними гаджетами. Валя Василю навіть прочухана влаштувала, мовляв, ти потай від мене аліменти платиш, а з чого, якщо ти звільнився?! Мої гроші крадеш?
Тоня чула, як Валентина звертається до чоловіка, як не ставить його ні в що. Натомість він похвалився, що їздив у відпустку на Мальдіви.
Щоправда, тільки одного разу… Іншого разу Валя з сином його не взяли з собою, залишивши, як собаку, охороняти квартиру.
На ювілеї Тоні стало очевидним, що чоловік програв, вибравши Валентину – владну жінку, яка була в сім’ї головною і вважала чоловіка нікчемним дармоїдом.
Вася виглядав жалюгідно і смішно, хоча намагався здатися важливішим, ніж був, і зробити вигляд, що щасливий.
А потім, ближче до кінця вечора, він підійшов до колишньої дружини.
– Дякую, що прийшла. З мене послуга у відповідь.
Тоня глянула на нього і посміхнулася.
– Розлучись із Валентиною.
– Що?! – Вася витріщив очі. – Це дуже велике прохання!
– Це не мені треба, Васю. Тобі. Ти собі послугу надаси, якщо від неї підеш. Але твоя справа. Тепер нахлібник ти.
– Я щасливий, між іншим! Не треба за мене вирішувати! – випалив Вася червоніючи.
– Тоді живи та радуйся. А якщо гроші на шкарпетки потрібні будуть, у мене кран на кухні потік. Той самий. Можеш прийти, підробити.
– Васю! Не стій стовпом, неси моїй мамі шубу! – голосно окрикнула чоловіка Валя, і той аж здригнувся.
У той момент колишній чоловік був схожий на цуценя маленького песика, тремтячого і боягузливого. Тоня навіть подивилася, чи не залишилося калюжі, коли він побіг виконувати вимогу дружини.
– Мамо, ну, пішли? Нам ще валізи збирати! Ми ж у понеділок відлітаємо на Кубу! – молодша дочка нетерпляче потягла руку, і Тоня пішла.
Пішла з усмішкою на губах і передчуттям відпустки під пальмою. Відпустки, яку вона заробила для себе та улюблених дітей.
Колишнього чоловіка їй було щиро шкода, але він сам вибрав таке життя. Своїм вибором зробивши Тоню іншою, більш рішучою та успішною.
Просто вчасно позбавив її свого суспільства. І всі зажили щасливо. Всі, крім Васі, хоч би як він транслював інше..
В ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
