Заміж я вийшла дуже рано, як зараз заведено говорити – “по зальоту”. Мені ще й 18 не було. Познайомилася я із майбутнім чоловіком під час літнього відпочинку у бабусі.
Закохалася в Кирила одразу, тому й про наслідки особливо не думала. Повернувшись додому, я помітила за собою дивні речі. Мене нудило, іноді паморочилося в голові. Старша сестра припустила, що я в положенні. Тест потім це підтвердив.
Спочатку батьки влаштували скандал, кричали, що я їх зганьбила. Однак у результаті вони прийняли мого коханого, і ми з ним одружилися. Жити вирішили у моїх батьків. Кирило до цього мешкав у невеликому містечку, куди я категорично не хотіла їхати.
У нас з’явився син. Я кохала свого чоловіка. Здавалося, що життя йде своєю чергою. Але чоловік не змінив своїх звичок весело проводити час із дівчатами. А одного разу я й сама стала свідком його зрад.
Зайшовши несподівано до квартири, я побачила у ліжку свого коханого з якоюсь дівкою. Я не кричала, не з’ясовувала стосунків. Не пам’ятаю, що я сказала. Нісенітницю якусь.
Тоді мені здавалося, що якщо мій чоловік має таку популярність у дівчат, але не йде до них, значить він дуже кохає мене. Я вважала, що у чоловіків у крові зраджувати, і мені просто треба з цим змиритися.
Але років через сім чоловік мені оголосив, що покохав іншу і житиме з нею. Йому з його новою пасією дали кімнату в гуртожитку. Мій майже колишній чоловік забрав усі речі та пішов до коханки. А ще подав документи на розлучення, проти якого я не заперечувала.
Якось він прийшов у нашу квартиру, і сказав батькам: “Мені потрібно забрати деякі речі”.
Після цих слів він пройшов до нашої кімнати, дістав з шафи шубу, яку подарував мені пів року тому. Від такого нахабства мої батьки втратили дар мови, тому заперечувати не стали.
Я ж не хотіла миритися з тим, що мої подарунки тепер належатимуть іншій жінці. Я зателефонувала Кирилу.
– Як тобі не соромно? Це ж мій подарунок!
– А хто тобі його подарував? Я! Отже, маю повне право забрати його назад.
– Але ж подарунки не забирають! У тебе є совість?
– Як це не забирають? Я витратив чималі гроші на шубу. І не збираюся її залишати вже чужій для мене жінці.
Півночі я проплакала у подушку. Мені було гірко та прикро. Я не розуміла, як так можна чинити. Адже він казав мені гарні слова, присягався у вічному коханні. А зараз так підло і несправедливо зі мною вчиняє.
Справа була не в грошах. Мені було б не так прикро, якби цю шубу з’їла міль. Але прийняти те, що мій подарунок забрали, а потім його подарували, було складно. Син теж нервував, але я намагалася не показувати йому своїх сліз. Все-таки він вже навчався у школі, а це й так стрес для дитини.
Минув рік. За цей час я намагалася влаштувати особисте життя. У мене з’явився чоловік, з яким ми прожили кілька місяців. Але серце все одно рвалося до Кирила. Я розуміла, що колишній чоловік мене зрадив. Але почуття були сильніші за розум. Нові стосунки я перервала.
А потім Кирило якось раптово повернувся. Він сказав, що все ще мене кохає. Він просив вибачення, стояв навколішки, казав, що крім мене йому ніхто не потрібен.
-Я весь час думав про тебе. Навіть у ліжку боявся назвати її твоїм ім’ям, – прошепотів колишній і заплакав.
Я вибачила Кирилу. Адже він говорив так щиро. Єдине, чого я боялася, що він принесе мені назад цю злощасну шубу. Але цього, на щастя, не сталося.
Минуло кілька місяців, і якось на вулиці я зустріла знайому. Вона якийсь час жила в одному гуртожитку з моїм чоловіком та його співмешканкою.
Жінка розповіла, що гуртожиток викупив якийсь бізнесмен. Він планував перетворити його на готель, тому всіх мешканців попросив залишити приміщення чи оплачувати житло за іншими вже тарифами.
Ця знайома випадково підслухала розмову мого колишнього з сусідом. Кирило сказав йому, що грошей у нього на готель немає, своє житло він не може купити, тому єдиним варіантом для нього буде повернення до колишньої дружини. Повертатися до свого маленького міста він не хотів.
Виходить, що Кирило повернувся до мене не тому, що кохає. Він у такий спосіб вирішив розв’язати своє житлове питання. Проте Кирило – батько моєї дитини. Я шалено кохаю його.
Я вирішила нічого не говорити йому про те, що знаю причину його повернення. Та й хто знає, може це збіг. А насправді чоловік повернувся до мене через кохання.
