Заміж я вискочила у вісімнадцять років. Мені здавалося, що я виграла джек-пот у лотереї. Олексій був старший за мене, на той час він вже закінчив медичний університет, відкрив стоматологічну клініку. А тут я — дівчинка з наївними очима та шкільним атестатом.
Олексію подобалася моя недосвідченість, моя якась дитячість. Я буквально заглядала йому до рота, слухалася його у всьому. Мені здавалося, що це правильно.
Наприклад, Олексію хотілося, щоб я стала білявкою. Нема проблем! Я висвітлила своє темне волосся. Чоловік був проти, щоб я навчалася. І тоді я з ним погодилася. Чоловік у мене розумний, освічений, він і сам нам на життя заробить.
Батьки несміливо нагадували мені, що я теж недурна, школу з червоним атестатом закінчила. Але хіба я слухала їх? У мене був чоловік і це головне. Олексію не подобалися мої подруги, тож згодом я припинила з ними спілкуватися. А навіщо? В них тільки й розмови про студентське життя, свята, хлопців, мені це не цікаво.
Ми ось з Олексієм були на званій вечері, з його друзями зустрічалися у ресторані, на тиждень за кордон літали. Я почувалась як справжня леді. А подруги? Таке…
Коли я очікувала дитину, чоловік ретельно стежив за моїм станом. Сам возив мене на кожен прийом до лікаря, контролював, щоб я приймала ліки, які були призначенні, моніторив мою вагу і щоразу лаявся, якщо я набирала зайвих пів кіло.
Олексія я слухала беззаперечно, їла лише корисні продукти, гуляла у парку, слухала класичну музику, читала розумні книжки.
Синок з’явився вчасно. Як же радів Олексій, коли вперше взяв на руки нашого Вітю. Ім’я, до речі, також він обрав, хоча я хотіла назвати сина Костянтином, на честь свого тата.
– Костик хвостик, — усміхнувся чоловік. – Ні! Він буде Віктором.
Я покірно кивнула у відповідь. А що? Хороше ім’я – Віктор.
Чоловік багато часу проводив із сином. З роботи насамперед біг його провідати, суворо питав мене, скільки Вітя спав, як їв, які процедури ми виконували. Я докладно звітувала, і чоловік усміхався – все правильно роблю.
– Мій спадкоємець, – казав він, – на татка схожий. Будеш, як і я, стоматологом!
І тут я з ним погоджувалась.
Йшов час. Наш Вітя підріс. Йому було три роки, коли Олексій став усе частіше з досадою розглядати сина.
– У нього блакитні очі, — казав він. — Волосся якесь руде.
– Ну і що? — посміхалася я. — Вітя на тата мого схожий.
– А повинен на мене!
– Льоша, ти як лікар, маєш знати, що не завжди діти схожі на батьків. Є ще бабусі з дідусями, — намагалася я переконати його.
У відповідь чоловік розчаровано пирхав. Я не надавала цьому великого значення. Зрозуміло, що батькові хочеться, щоб спадкоємець був його копією, але таке рідко буває.
Вітя, як і багато дітей, спочатку картував. Це дуже почало дратувати Олексія, він потяг його по логопедах, мене ще звинуватив, що я погано займаюся із сином. Прикро було, але я стерпіла.
Але потім трапилося таке, після чого я зрозуміла, що не можна бути такою м’якотілою. Олексій вирішив, що у чотири роки його син вже повинен добре плавати та потягнув його до басейну. На щастя, я поїхала з ними.
Що там було! Наш Вітя навідріз відмовлявся лізти у воду, плакав, не слухав інструктора. Тоді Олексій схопив його та занурив у воду. Наш малюк просто зайшовся в істериці. Я підскочила, вихопила його з води та побігла з ним у роздягальню, не слухаючи гнівних криків чоловіка.
– Що ти робиш? — кричав він потім мені в машині, — ти мужика хочеш виховати чи ганчірку? Усі діти плавають, а він, бачите, боїться. Ніженка! Не смій більше втручатися, коли я із сином займаюся.
Я мовчала і притискала наляканого Вітю.
Наступного разу, коли Олексій зібрався везти сина до басейну, я втекла з ним до батьків. Олексій приїхав за нами, довго лаявся, обзивав мене дурепою та обмеженою, і що я сина таким же зроблю. І тут вийшов мій тато.
– А ну, пішов геть зятьок, — сказав він і демонстративно потер кулак об кулак.
А тато у мене сильний, міцний. Штангу як пушинку підіймає, хоч йому вже під шістдесят. Плюнув Олексій та пішов. Зараз ось дзвонить часто, додому просить повернутись. А я не знаю, чи варто?
Вперше за кілька років я зрозуміла, що в мене, виявляється, може бути й своя думка. Віктору так подобається жити з дідусем та бабусею. І мені зовсім не подобається бути білявкою.
