Мама нещодавно окреслила мені перспективу, що через три роки висітиме у мене на шиї вантажем, бо жити на свою пенсію вона не зможе, а я повинна їй допомагати.
Звикла мати жити на широку ногу, тато привчив. Але тата немає, а мама встигла за два роки повністю спустошити солідні рахунки, про які я навіть не знала.
Нові меблі, гаджети, поїздки, одяг – ні в чому вона собі не відмовляла, а я не змогла її переконати, що треба якось скромніше бути, поки не настали важкі часи.
Сама мама ще працює, але там така робота, що можна сказати, вона не працює, а сукні вигулює. Зарплата за це відповідна. На неї важко прожити, навіть якщо не шикувати.
Мама живе одна в трикімнатній квартирі, тому за комуналку там виходить дуже вагома сума, можна сказати, що це вся мамина зарплата і є. Ну, гаразд, не вся, ще на хліб і пакет молока вистачить.
Але суть у тому, що зі своїм розмахом мама не вкладеться в ці рамки ніяк, а вона ще й не намагається. Ось батьківський спадок вона вже прогуляла.
Нещодавно не стало маминої сестри, від неї теж все перейшло мамі, квартира, дачна ділянка та деякі заощадження. Звичайно, мама одразу почала будувати плани як витратити гроші.
Мама планувала все продати, а гроші “прожити”, як вона вже зробила зі спадщиною тата. Я спробувала її пригальмувати, пояснюючи, що непогано залишити собі “на старість”, тому що великої пенсії у мами не планується.
На цю пропозицію мама тільки здивовано підняла брови та заявила, що нічого вона відкладати не збирається, а коли їй потрібна буде допомога, вона розраховує на мене.
– Це правильно, коли діти допомагають літнім батькам, – повчально заявила вона.
Але багато допомогти їй я не зможу, бо в мене іпотека та двоє дітей. Нам іпотеку платити ще п’ятнадцять років, бо я поки що в декреті, а потім із роботою буде взагалі незрозуміло, що.
У мене діти двійнята, тобто в сад підуть одночасно, і є в мене підозра, що на лікарняних я сидітиму частіше, ніж в офісі.
Чоловік один забезпечує нашу сім’ю, нам вистачає, але брати на баланс ще й мою маму – це занадто, я сама розумію і навіть не стану чоловікові це пропонувати.
До того ж вона жила, ні в чому собі не відмовляючи, навіть не думаючи в той бік, щоб допомогти нам якось розібратися з іпотекою, а потім ще планує звалитися мені на шию, щоб я її забезпечувала.
Я для очищення совісті запитала, чи не хоче мама поділитися спадщиною, якщо вона спадщину тата від мене приховала та промотала в одне обличчя.
– Чому я маю ділитися? Це ж моя спадщина, – не зрозуміла логіки мама, а я не стала пояснювала. Як вона раніше окрім себе нікого не бачила, так і зараз не бачить.
Я маму заздалегідь попередила, що вона може моєї поради не слухати, робити так, як їй хочеться, але нехай одразу враховує, що відмовляюсь бути її варіантом на безбідну старість.
Мама, мабуть, почула та сприйняла лише першу частину, де йдеться, що вона може робити, як їй хочеться. Але то вже не моя вина. Моя справа попередити.
