Зараз мені 34, я заміжня, у мене є син. А тоді, років 15 назад закохалася в одного артиста і почала їздити за його концертами в кожне місто сподіваючись на знайомство

Зараз мені 34, я заміжня, у мене є син. А тоді, років 15 назад закохалася в одного артиста. І не просто закохалася, а прямо таки запевнила себе, що я – та сама, єдина і неповторна. Спочатку я просто дивилась на нього по ТБ, а потім побувала на його концерті, після якого впевненості у мене додалося.

Тепер я точно усвідомила, що він повинен дізнатися про мене. Ні, я не з тих божевільних фанаток, які після концерту, порвавши на грудях сорочку, рвуться крізь охорону в гримерку з дикими криками крізь істеричні сльози «Я кохаю тебе». Я інша, думала я тоді.

Я йому написала. Лист. Це не був переповнений зізнаннями любовний лист, це скоріше мої думки про нього, присмачені цитатами з його пісень. Опис мого розуміння його як просто людини, а не відомого артиста.

Лист він отримав. Я відправила своє послання на адресу його концертного директора, який був розміщений на ліцензійному диску. Таким чином, почалося моє знайомство з Ним.

Мабуть, моя Тетяна Ларіна була сильна, і мені подзвонив його директор. Сказав, що лист незвичайний і він передав його Йому. Ні, не сподівайтеся, що потім мені зателефонував Він, таке напевно тільки у фантазіях моїх може бути.

А потім була поїздка в інше місто, ні, навіть іншу країну, так як він – її житель. Я поєднала екскурсію із запланованою зустріччю з чоловіком моєї мрії. У цьому мені допомагав директор. Але на зустріч прийшов все той же директор, пояснивши, що Він захворів. Так, я вірила, хоча зараз мимоволі розповзається посмішка, якщо уявити, що Він прибув би на зустріч зі мною в невелике кафе позаду Макдональс в центрі, втім, нехай це залишиться таємницею.

У готель я повернулася з трофеями – плакат і диск з автографом. Цінніше для мене були Його Очі, надруковані поліграфічним способом і дивилися на мене тепер цілодобово.

Але через пару місяців, я мчала в плацкартному вагоні Київ – Одеса з метою відпочинку на морі і зустрічі з ним. Справа в тому, що в той же час там був запланований Його концерт. Про це на зустрічі в кафе мені сказав Добрий чарівник Директор. Обіцяв познайомити.

І ось, я стою осторонь від натовпу прихильниць, умовляв охорону їх пропустити, в очікуванні дива. Чудо сталося, мене покликав директор і ми пішли. Боже, як напевно, калатало моє серце, просто я і не пам’ятаю вже. І ось Він. Простий, звичайний, втомлений. Ми привіталися, обмінялись кількома фразами, сфотографувалися, і попрощалися.

Я йшла від концертного залу в змішаних почуттях. Той, до кого я весь цей час прагнула всією душею, при зустрічі не спонукав в мені ніяких кіношних сцен (коли очі в очі і серце з грудей). Він просто звичайна людина, чужий. Не було тієї іскри між нами, яку я сама собі придумала.

Напевно мрія повинна завжди залишатися мрією. Ми її плекаємо і оберігаємо від чужого нерозуміння і глузувань. А виконання мрії не завжди схоже на те, як ми собі це уявляємо. Може для мене це й на краще. Як співається у відомій пісні «А любов, як сон, стороною пройшла …»

P.S. Ще деякий час я підтримувала віртуальне спілкування з Ним: у свята та дні народження обмінювалися привітаннями з його директором. А коли в моєму місті був Його концерт, відвідала звичайно, подарувала торт для всієї його команди, спеціально замовлений з такої нагоди. Але це вже було так, по-дружньому.