fbpx

Зараз мені 34, я заміжня, у мене є син. А тоді, років 15 назад закохалася в одного артиста і почала їздити за його концертами в кожне місто сподіваючись на знайомство

Зараз мені 34, я заміжня, у мене є син. А тоді, років 15 назад закохалася в одного артиста. І не просто закохалася, а прямо таки запевнила себе, що я – та сама, єдина і неповторна. Спочатку я просто дивилась на нього по ТБ, а потім побувала на його концерті, після якого впевненості у мене додалося.

Тепер я точно усвідомила, що він повинен дізнатися про мене. Ні, я не з тих божевільних фанаток, які після концерту, порвавши на грудях сорочку, рвуться крізь охорону в гримерку з дикими криками крізь істеричні сльози «Я кохаю тебе». Я інша, думала я тоді.

Я йому написала. Лист. Це не був переповнений зізнаннями любовний лист, це скоріше мої думки про нього, присмачені цитатами з його пісень. Опис мого розуміння його як просто людини, а не відомого артиста.

Лист він отримав. Я відправила своє послання на адресу його концертного директора, який був розміщений на ліцензійному диску. Таким чином, почалося моє знайомство з Ним.

Мабуть, моя Тетяна Ларіна була сильна, і мені подзвонив його директор. Сказав, що лист незвичайний і він передав його Йому. Ні, не сподівайтеся, що потім мені зателефонував Він, таке напевно тільки у фантазіях моїх може бути.

А потім була поїздка в інше місто, ні, навіть іншу країну, так як він – її житель. Я поєднала екскурсію із запланованою зустріччю з чоловіком моєї мрії. У цьому мені допомагав директор. Але на зустріч прийшов все той же директор, пояснивши, що Він захворів. Так, я вірила, хоча зараз мимоволі розповзається посмішка, якщо уявити, що Він прибув би на зустріч зі мною в невелике кафе позаду Макдональс в центрі, втім, нехай це залишиться таємницею.

У готель я повернулася з трофеями – плакат і диск з автографом. Цінніше для мене були Його Очі, надруковані поліграфічним способом і дивилися на мене тепер цілодобово.

Але через пару місяців, я мчала в плацкартному вагоні Київ – Одеса з метою відпочинку на морі і зустрічі з ним. Справа в тому, що в той же час там був запланований Його концерт. Про це на зустрічі в кафе мені сказав Добрий чарівник Директор. Обіцяв познайомити.

І ось, я стою осторонь від натовпу прихильниць, умовляв охорону їх пропустити, в очікуванні дива. Чудо сталося, мене покликав директор і ми пішли. Боже, як напевно, калатало моє серце, просто я і не пам’ятаю вже. І ось Він. Простий, звичайний, втомлений. Ми привіталися, обмінялись кількома фразами, сфотографувалися, і попрощалися.

Я йшла від концертного залу в змішаних почуттях. Той, до кого я весь цей час прагнула всією душею, при зустрічі не спонукав в мені ніяких кіношних сцен (коли очі в очі і серце з грудей). Він просто звичайна людина, чужий. Не було тієї іскри між нами, яку я сама собі придумала.

Напевно мрія повинна завжди залишатися мрією. Ми її плекаємо і оберігаємо від чужого нерозуміння і глузувань. А виконання мрії не завжди схоже на те, як ми собі це уявляємо. Може для мене це й на краще. Як співається у відомій пісні «А любов, як сон, стороною пройшла …»

P.S. Ще деякий час я підтримувала віртуальне спілкування з Ним: у свята та дні народження обмінювалися привітаннями з його директором. А коли в моєму місті був Його концерт, відвідала звичайно, подарувала торт для всієї його команди, спеціально замовлений з такої нагоди. Але це вже було так, по-дружньому.

Related Post

Сергій, який казав, що одружуються тільки бовдури нарешті закохався, ми всім колективом сміємося.Сергій, який казав, що одружуються тільки бовдури нарешті закохався, ми всім колективом сміємося.

Історія про мого колегу чоловіка. Жив собі один холостяк. Ну як холостяк? Він усім казав, що ніколи ні за які пряники не одружиться. Хоча не так … Пам’ятається він говорив