Багато років я уявляла, як повернуся до свого рідного села переможницею. Тепер у мене є гроші, і будинок я збудувала такий, щоб всі бачили. А коли виїжджала на заробітки в Італію, була нещасною та покинутою.
Зараз мені сорок один рік, і з них двадцять два роки я провела на чужині. Виїхала зовсім молодою, бо іншого виходу тоді не бачила. Моя мама вже була в Італії, а мені не хотілося жити в рідному селі, після всього, що сталося.
З п’ятнадцяти років я зустрічалася зі Степаном. Пів села за ним бігало. Ще б пак – хлопець гарний, високий, син директора агрофірми. Але вибрав він мене.
Ми були разом, і планували одружитися після навчання. Проте, його батько був проти. Я не з багатої сім’ї: батька не стало, а мама працювала бібліотекарем у школі, і мешкали ми в старому будинку. Але Степан запевняв, що любить лише мене.
Коли мені виповнилося вісімнадцять років, ми призначили дату весілля. Вже йшли приготування, домовились про застілля у ресторані. Моя мати поїхала в Італію, щоб заробити мені на весілля.
Через місяць вона привезла мені шикарну весільну сукню, і я була на сьомому небі від щастя. Але за два тижні до весілля Степан прийшов до мене з новинами.
– Катя в положенні. Вибач, я не хотів. Хильнув зайвого, не знаю, як так вийшло!
Світ звалився для мене в той самий момент. Тиждень не могла прийти до тями, мама навіть викликала швидку.
Найгірше було те, що весілля таки відбулося, але на місці нареченої була Катя. Чесно скажу, того дня я місця собі не знаходила від розпачу, та образи.
– Доню, ти маєш взяти себе в руки! Доля вберегла тебе від найгіршого! Він же зрадник, гуляв би й надалі. Збирай речі, та поїхали зі мною. Тобі нема чого тут робити!
Мама розуміла, що в селі будуть лише плітки та глузування. І я поїхала. З того часу більше не приїжджала додому.
Хоча вирішила звести будинок на випадок, якщо повернуся на старості років. Ніколи не знаєш, як складеться життя.
В Італії я знайшла роботу, прибирала та готувала в будинку однієї родини. Мене цінували. Довгий час не хотіла жодних стосунків, але після тридцяти років познайомилася з Джованні.
Він був добрим, уважним та розумним. Працював лікарем, мав невеликий затишний будинок. Ми стали жити разом, і невдовзі я залишила роботу, та зайнялася собою. Джованні пропонував узаконити наші стосунки, але я чомусь не наважувалася.
Нарешті я зібралася з духом і поїхала з мамою в рідне село. Почувалася я королевою – у мене є все, про що тут тільки мріють.
Випадково зустріла Катю у магазині. Вона виглядала, як стара жінка – повна, вся у зморшках. Я поряд з нею виглядала, як дівчинка. Не приховуватиму, мене це порадувало!
Знайомі розповіли, що Степан став шановною людиною у селі, має свій бізнес, та непогано заробляє. Мені нестерпно хотілося, щоб він пошкодував про свій вибір.
І ось, я йшла на цвинтар, щоб батька провідати, як раптом поруч зупинилася машина.
– Невже це ти?
За кермом сидів статний чоловік у гарному одязі.
– Це я, Степане!
– Сідай, підвезу.
Не знаю чому, але я сіла. Він одразу почав говорити, що ніколи мене не забував, і завжди хотів залишити дружину і повернути мене, але не наважувався.
Я розповіла, що у мене все добре, і повертатися я не збираюся. Ми довго розмовляли, потім я пішла.
Наступного ранку Степан стояв біля мого ґанку.
– Я сказав Каті, що хочу розлучитися. Завжди знав, що ти – моя доля. Повертайся до мене, я маю будинок, машину, бізнес. Ти не знатимеш потреби ні в чому.
– А як же ваші діти?
– Вони вже дорослі, зрозуміють. Ми ще молоді, можемо виправити все.
Як мені хотілося вірити у цю казку! Я пообіцяла подумати, й розповіла все мамі та подрузі. Обидві в один голос почали мене відмовляти.
– Якщо одного разу зрадив, зрадить знову! Думаєш, він був вірний Каті?
– Може, він не любив її?
– А тебе любив, і до неї пішов?
Мама плаче, просить повернутися до Джованні. А я не знаю, як вчинити? Може, Степан справді моя доля?
Кого мені обрати? Надійного італійця, чи своє перше кохання?
