Олеся, це ти, не впізнала, привіт подруго. Олеся і Рита дружили з інституту. Потім життя розкидало їх по різним містам, іноді вони переписувалися в соц мережах, аж тут Рита повернулася в рідне місто.
Рита не відразу впізнала Олесю. Раніше ж бо дівчина була зовсім іншою. Хоч з юних років і відрізнялася красою серед інших дівчат, та чому не дуже спішила підкреслити це все косметикою чи відвертим одягом. А тут справжня леді.
-Є час, давай на каву. Дівчата всілися в зручні крісла в маленькому кафе біля парку. Рита дивилася на Лесю і не могла зрозуміти що з нею не так, як же вона за кілька років всього так змінилася.
-Засуджуєш? Спитала Леся зненацька. Адже я раніше такою не була, але як то кажуть назви тричі людину поросям, на 4 вона хрюкне. От і я так.
Мене свекруха з чоловіком винуватили в Бог зна чому, і одного разу мені все це так набридло, що я вирішила робити саме так як вони кажуть, от щоб образливо не було, а то звинувачують, а я навіть не роблю цього.
Казали що я гуляю, що я всі гроші спускаю на вітер, що чоловіки табуном біля мене крутяться. От зараз саме так. Я і роботу нову знайшла, Бог діток не дав, то моє дітище тепер ресторан, я там управляючою працюю.
Поговорили тай розійшлися. Рита йшла додому і думала про себе. Зараз Олесю багато хто засуджує, а по суті хіба вона винна, її стільки раз звинувачували в тому чого вона не робила. Вони самі зробили її такою, такою черствою, несправжньою лялькою.
