Мені чомусь зовсім не щастить з чоловіками.
Перший шлюб закінчився розлученням. Річ у тому, що я не можу мати дітей, а чоловік їх дуже любить. Але в цьому і він винен, бо не лише не відмовився від першого аборту, а ще й підтримав. Коли мені було 22, ми мали проблеми з фінансами, житлом. Тільки після університету, він шукав роботу, я мала де працювати, але платили мало, аж тут вагітність. Ось ми й вирішили, що поки що рано, потрібно встати на ноги. А як усе трохи налагодилося, вирішили нарешті, що готові. Після багатьох спроб, ми дізналися від лікаря, що через той аборт дітей у мене більше не буде. А що це за сім’я без дітей?
Другий шлюб був поспішним, на зло колишньому чоловікові. Цей чоловік, на жаль, виявився проблемним, і всі гроші спускав в іграх. Потім просив у мене грошей на проїзд на роботу, на обід, мабуть буквально на все. Як же тут не дати?
Терпіла, забезпечувала його, щоб не давати приводу для розмов серед знайомих, про чергове моє розлучення. Містечко у нас маленьке (районний центр), майже всі одне одного знаємо. Та й колишній чоловік живе тут, одружився і вже двоє дітей. Чутки поширюються тут досить швидко. Хоча про те, що чоловік грає, знає багато хто, це не приховаєш. Син моєї знайомої також цим захопився, від неї я і дізналася про “пристрасть” мого чоловіка.
Лікувати від цього я його не збиралася, нехай цим займаються його батьки та брат. Розлучилася і два роки була одна.
Заробляю нормально, є квартира, машина, а от щастя нема. Я вже не сподіваюся зустріти порядного чоловіка, бо був і третій шлюб.
Розписуватись не стала, боялася довіритися. Виявилося, не дарма. Чоловік сказав, що його посилають у відрядження та зник назавжди, прихопивши мої прикраси та гроші.
Заяву писати не стала, щоб не ганьбити себе. Вирішила, що більше ніхто не переступить поріг моєї квартири. Краще буду сама, ніж з такими чоловіками.
