— Зателефонувала б вранці, тоді б і на бенкет потрапила! — уїдливо сказала мама у свій ювілей

Мама у мене, як зараз модно казати, токсична. Якщо простою мовою, то химерна, суперечлива і примхлива, як сто немовлят.

У дитинстві перепади її настрою мене неабияк лякали. Довгий час здавалося, що саме я винна в тому, що мама засмучена чи збуджена.

Але потім, подорослішавши та подивившись на мам і тат своїх друзів, я зрозуміла, що ні в чому я не винна. Просто у батьків такий характер.

Чи бачите, любить вона з крихітних мух робити величезних слонів. Тато наш дорогоцінний такого морального навантаження не витримав і пішов у захід сонця. Мені було одинадцять, сестричці Іринці вісім.

На щастя, мамині викрутаси на неврастенічку мене саму не перетворили. На всі примхи я дивлюсь крізь пальці.

Але останнім часом навіть мої сталеві нерви починають дзвеніти від маминих штучок. Що вона востаннє викинула, це просто щось…

Все почалося з маминого ювілею. Дата гарна, кругла. Мама, звичайно, постраждала з приводу цифри. Мовляв, яка вона вже стара та немічна. Однією ногою на тому світі, запевняла мама мене та сестру. Лапи в неї ломить, хвіст відвалюється, болить усе, що тільки може боліти.

Однак через хвилину ця жінка, яка зібралася прямо зараз покидати нас, сказала, що святкувати ювілей обов’язково буде. Ось так і підкреслила трьома жирними лініями. Обов’язково!

— Чи можу я хоч раз у житті відгуляти в ресторані?! — обурилася мати, коли я обережно сказала, що за такого поганого самопочуття краще залишитися вдома.

І вона почала розвивати тему. Мовляв, я все вам, все в хату, а ви мене на старість хочете радості спілкування з рідними та близькими позбавити.

Я махнула рукою. Кажу, роби що хочеш. Молодша сестра охоче сказала, що допоможе матері все влаштувати.

Та й добре, подумала я. Може це заняття захопить матусю, і вона не лізтиме до мене зі звичайними претензіями, чому я так рідко дзвоню і все в такому дусі.

Цьогорічний день маминого народження випав на суботу, до її дикого захоплення. Мовляв, це вихідний, ніхто з вас не зможе сказати, що зайнятий на роботі чи ще щось.

Я теж настроїлася було відпочивати в суботу, але рівно о шостій ранку пролунав дзвінок. На підприємстві, де я працюю вже років десять, трапилася аварія. Бос наказав мені терміново виїжджати на місце та розбиратися.

Дзвонити в таку рань і вітати матір із днем ​​народженням я не стала. Спить ще, подумала, не будитиму. У ресторані побачимося.

Щоправда, я так і не знала, в якому, де й о котрій. Така ось у мене матуся, ніколи заздалегідь не повідомляє.

Приїхала на завод і відразу потрапила просто у вир термінових справ. До обіду гасала як кін. Не присіла ні на хвилинку!

О третій годині, поклавши язик на плече і відчуваючи страшну втому, набрала мамі. Вона відповіла одразу і таким уїдливим голоском, що я насторожилася.

Насилу видавила стандартні побажання, а мати у відповідь видала:

— Нарешті подзвонила, доню кохана. А що ж, тільки в обід згадала, що маєш мати рідну?

Я намагалася пояснити, що на роботі виникли проблеми, що я, зрозуміло, пам’ятаю про її день народження, просто не було нагоди привітати раніше. Іменинниця мене перебила:

– Розповідай свої казки комусь іншому, а мені про тебе все й так зрозуміло. Начхати ти хотіла, що в мене свято.

Тут я чую на тлі якісь дивні звуки. Наче музика голосно грає, хтось регоче голосом сестри Ірки. Вирішила змінити тему, питаю, а ти де взагалі знаходишся.

І мама повідомляє, що вона у ресторані, як і планувала, із найріднішими та близькими їй людьми. Вона, мовляв, навмисне мене заздалегідь не покликала, щоб перевірити, чи пам’ятаю я про її день народження чи ні.

— Загадала, що коли подзвониш із самого ранку, запрошу на бенкет. А ні, так і чорт з тобою!

Сказати, що я була шокована, нічого не сказати.

– Знаєш, матусю, твої маніпуляції зайшли вже надто далеко. Що за дитячий садок, покличу чи не покличу на свято. Звідки я могла знати, що в нас така ситуація на заводі виникне. До речі, небезпечна для життя – відповіла я мамі.

– У тебе завжди одні відмовки. Все в тебе важливіше за рідну матір. Ти не донька, а кукушонок якийсь – перебила мене мати. – Напевно, тебе у пологовому будинку підмінили. Не може моя дитина так до мене ставиться.

І так мене це засмутило, ви не уявляєте! Все життя, всі ці роки я тільки й чую, яка я погана, невдячна та шкідлива.

Час, мабуть, насправді нею стати! Не стала я далі з матір’ю розмовляти, внесла її до чорного списку і скасувала своє замовлення на розкішний букет, яким хотіла здивувати її. Все, тепер я офіційно погана!