Завдяки звичці моєї мами з приводу подарунків мені завжди дуже тяжко обрати щось для неї. Начебто хочеться порадувати щось класне, корисне, можливо, дороге, але від душі. Але у мами є принцип – на мій подарунок вона має подарувати щось такої ж вартість. Це просто заскок якийсь. Вона через це навіть поскандалити може.
Так повелося ще з дитинства, що мама завжди прискіпливо з’ясовувала, що їй чи нашій родині подарують, щоб купити у відповідь подарунок аналогічній вартості. Про жодні сюрпризи мови йти не могло. Мама шаленіла від незнання, нервувала сама і змушувала нервувати всю родину.
Папа якось намагався переломити ситуацію, пояснити, що вона займається нісенітницею і в подарунку головне не вартість, але йому не вдалося.
– Звісно, розказуй, не вартість, ага! Ось твоя мама подарує мені подарунок за п’ятсот гривень, а я їй за п’ятдесят. Ти гадаєш, їй не буде прикро? Або я тобі подарую дорогу туалетну воду, а ти мені дешеву туш, думаєш, я не ображусь? Ні, подарунки мають коштувати плюс-мінус однаково.
У тата аргументів та бажання переконувати маму більше не знайшлося. Зрештою рідні та друзі звикли до таких маминих тарганів, а сторонні люди майже від них не страждали. Набагато гірше все стало, коли я виросла.
Звичайно, мамину звичку дізнаватися про ціну подарунків, я знала, але не завжди мамі взагалі говорила ціну на свої покупки, не кажучи вже про подарунки. Тому що уявлення про ціни у мами залишилися далекі, де шкіряна куртка коштує “цілі три тисячі”, хоча насправді не менше десяти, якщо говорити про пристойні варіанти.
Поки мама не вміла користуватися інтернетом, мені було легко її переконувати, що подарунок я купила їй за п’ятсот гривень. Тому що простіше збрехати мамі, ніж терпіти всі ці її хапання за серце і голосіння, що я на неї витрачаюся, а їй тепер треба витратитись на таку ж суму.
– Та заспокойся ти, мамо! Не треба мені нічого дарувати, – спробувала протестувати я.
– Ну звичайно! Що я, тварина невдячна чи що? Ти мені робитимеш подарунки, а я тільки приймати буду? – сердилася вона.
Справа посилювалася ще й тим, що доходи у нас із мамою були різні. Я заробляла втричі більше, ніж вона, тому й подарунки дарувала дорогі, все-таки мама, рідна і кохана людина. Дуже хотілося її порадувати, потішити, як і тата. Але з батьком простіше, у нього маминих проблем немає.
Мама ж отримувала подарунок, не з’ясовувала його вартості, лізла в інтернет, тиждень шукала такий товар чи схожий, а потім влаштовувала мені скандал, що у них із батьком немає таких грошей, щоби мені зробити подібний подарунок. Потім вона все ж таки брала гроші зі скарбнички, щоб купити мені щось таке ж за вартістю. Ось навіщо так робити?
Я вже як тільки не викручувалась, що вже не вигадувала, щоб подарунок здавався дешевшим. То мені щось подарували, а мені не підійшло, ось мамі віддаю, то були космічні знижки, то подруга щось продала за копійки. Всі ці відмазки проходять з разу на третій – колись мати вірить, колись ні.
Цього року я вийшла заміж, тож наша родина стала більшою. Батьки чоловіка дуже добрі та уважні люди, подарунки вони роблять від щирого серця, і з маминими заморочками ще не знайомі. А ось мама вже дістала мене питаннями, що вони їй подарують, прямо спитати вона соромиться, але дуже переживає, що вдарить у бруд обличчям перед новою ріднею.
– Та просто купи подарунок на власний розсуд, – втомлено раджу я, не сподіваючись на успіх.
– Ну звичайно, куплю якусь дешеву річ, а вони чимось цінним мене привітають. Я ж зі сорому згорю на місці!
– Тоді купи хороший подарунок, нам із чоловіком можеш нічого не дарувати.
– А якщо я куплю дорогий, а вони символічно подарують? Це вже їм буде незручно, і мені трохи прикро, до речі!
А свекри, певне, подарунки купують в останній момент. Я чоловіка попросила дізнатися, бо самій якось незручно, а він усе каже, що ті ще не вирішили. Мене ж мама дістає щодня, їй же треба подумати, об’їхати всі магазини, щось обрати – там же цілий комплекс заходів.
Я в дитинстві тішилася, що так багато свят, а тепер починаю тихо їх ненавидіти, це такий головний біль… А все через матір, яка не може просто приймати та дарувати подарунки.