Я була одружена понад вісім років. Мій чоловік був людиною справді надійною. З Вадимом я завжди почувала себе, ніби за кам’яною стіною.
Саме тому я не побоялася залишити кар’єру і присвятити себе, цілих п’ять років, вихованню двох дітей.
Мм проживали у моїй квартирі. Батьки купили мені цю квартиру ще до того, як у моєму житті з’явився Вадим. Їм хотілося, щоб єдина дитина мала свій дах над головою.
Ми з Вадимом вирішили жити разом через рік після знайомства. Господарський хлопець, Вадим одразу взявся за капітальний ремонт, поступово перетворюючи просту квартиру, на затишне гніздечко.
На той час, як ми вирішили одружитися, квартира вже кардинально змінилася, завдяки золотим рукам Вадима. І це не давало спокою його матері!
– Ось, що за довбура я виховала? Живе на пташиних правах, ще й ремонт робить, гроші свої вкладає. Вона його завтра виставить стусаном під зад, а він і піде ні з чим!
– Коштувало воно стільки часу, грошей та сил вкладати у чуже майно! – нарікала вона на мою хитрість, та дурість сина, розмовляючи з сусідкою.
– Клавдія, а мені здається, ти помиляєшся. Вадик у тебе хлопчик серйозний. Він свою дівчину любить. Тим більше, живуть вони разом, ось він і намагається, щоб у квартирі було комфортно. Радіти треба, що сина такого золотого виховала!
-Я радію! Тільки мені хотілося б від такого виховання почати дивіденди отримувати. Бо матері він копійки не дає, а в квартиру якоїсь сторонньої дівчини, вкладає всі кошти.
– Вона не стороння, він же одружуватися збирається. Ти сама казала.
-Говорила. За місяць весілля. Уявляєш, він сам його оплачуватиме. Мовляв, наречена має лише себе на весілля зібрати, решта – турботи нареченого! І ця хабалка погодилася!
-Не розумію я тебе. Чого ти розлютилася? Діти щасливі. Радуйся!
-Чому? Не сім’я це, якщо він під її дудку танцює, а матері жодної копійки не дає. Ось Світлана в мене молодець – постійно від чоловіка крадькома мені передає допомогу. Чудово влаштувалася.
-Клавко, ти ось начебто доросла баба, а такі речі говориш безглузді. Світлана дограється, передаючи гроші.
– Якому чоловікові сподобається, що поруч із ним такий зрадник? Вадим твій багато років тобі допомагав. Тепер має свою сім’ю. Він має її утримувати.
Заздрість, нахабство, та постійне нав’язування власної думки, призвели до того, що я вирішила зовсім не спілкуватися із сім’єю чоловіка.
Свекруха та сестра часто дзвонили Вадиму і навіть приходили в гості, але я не змушувала себе з ними спілкуватися. Вадим розумів, чому я так себе поводжу. Зрештою, ми з його матірю не повинні були подобатися один одному.
Чи під впливом матері, чи з бажання придбати спільне майно, Вадим відразу після весілля запропонував завести скарбничку і відкладати туди посильну суму на майбутнє спільне житло.
– Я не хочу сказати, що моя мама має рацію, але жити у твоїй квартирі мені не дуже хочеться. Мало що – я просто піду в туман з пакетиком!
-Не хвилюйся, я з тебе ще й аліменти здеру! – Не втрималася я від сарказму, натякаючи на розмови свекрухи про те, з якою меркантильною дамочкою одружився Вадим.
-Ой, ось у цьому я не сумнівався – розсміявся чоловік, підтримуючи жартівливий тон розмови.
Однак виявилося, що збирати на нове житло, проживаючи в комфортабельній упорядкованій квартирі – справа зовсім не проста.
То терміновий ремонт, то поїздка на море, то поломка машини – причини, через які ми запускали руку в скарбничку, не закінчувалися.
А з появою дітей, процес накопичення взагалі застопорився. Тепер витрати значно зросли, а доходи скоротилися вдвічі, оскільки я пішла у декретну відпустку.
Кілька разів ми порушували питання купівлі житла в іпотеку. Однак, самі ж, відкидали її.
– Ми так можемо ще років п’ять збирати і не просунутися ні на крок! – Якось помітив Вадим.
– Але ж ми вирішили, що постараємося обійтися без іпотек та кредитів! Навіщо нам така кабала? – я і сама почала замислюватися про кредит, але сумнівалася, що ми потягнемо величезне фінансове навантаження.
-Але Кірюша вже дуже великий! Йому потрібна окрема кімната, а ми ледве накопичили на половину вартості пристойної трикімнатної.
Я мовчала. Нещодавно перерахувавши всі запаси, ми із чоловіком вирішили спробувати розглянути отримання кредиту.
Діти зростали, їх запити теж, а житло не ставало дешевшим. Якось на сімейному святі я розповіла своїм батькам про те, що ми з Вадимом будемо купувати нову простору квартиру в іпотеку.
– Скільки можна збирати? Житимемо і потихеньку виплачуватимемо. Скоро Кірюшу в садок віддам, повернуся на роботу, стане легше!
Батьки переглянулися, потім, провівши гостей, порадилися, і вирішили додати нам необхідну суму.
-Ніка, не зв’язуйтеся з іпотекою. Навіщо вам у цю боргову яму садити себе? Якщо Вадик весілля сам оплачував, ми вам на квартиру додамо!
Я не вірила своєму щастю! Мені хотілося, якнайшвидше, розпочати процес пошуку нової квартири, та переїзду.
-Вадим, привіт. Пішли, подивимося, які варіанти квартир я знайшла! – я кинулася до чоловіка, який повернувся від своїх батьків.
Із сім’єю чоловіка я вирішила не спілкуватися ще з часів весілля. Складно було змусити себе спілкуватися з людьми, які у житті оцінюють все з позиції «нам усі повинні».
Я пам’ятала, скільки разів мене вводили в ступор безцеремонні зауваження, та прохання свекрухи та сестри чоловіка. Тому я звела спілкування нанівець.
Вадим був не проти, але сам частенько їхав до батьків, іноді брав із собою дітей. Зазвичай, він повертався веселим та задоволеним, але сьогодні приїхав похмурий та задумливий.
-Вадік? Щось сталося?
-Ні, все гаразд! – Чоловік відмахнувся, спробувавши посміхнутися, але незабаром знову поринув у роздуми.
-Вадим, ну що трапилося? Що вони знову наговорили?
-Вони не говорять. Вони просять. Свєтка хоче перевезти батьків із селища ближче до себе. Щоб мати їй із дітьми допомагала.
– У неї чоловік зараз не працює, молодший син хворіє часто, працювати повноцінно не виходить. Свєтка вирішила, що з ним тепер сидітиме мама.
-Чудово. А ти тут до чого? – я не розуміла, як пов’язаний переїзд батьків із нашою родиною.
-Я якраз ні до чого. Але Світлана вирішила, що ця квартира відмінно підійде для наших батьків. Мовляв, знімати їм зараз дорого, іпотеку не дадуть, а у нас простоюватиме відмінний варіант.
– А те, що ми поки що в цьому «варіанті» самі живемо, їх не бентежить? – мене анітрохи не здивувало нахабство родичів чоловіка. Але я сподівалася позбутися їх якнайшвидше.
-Ні. Вони планують заселитися одразу після нашого переїзду.
-Чудово! Тоді й подумаємо. А поки що ходімо, покажу, які варіанти я знайшла!
Я забула про ту розмову того ж дня. Але після нашого переїзду, до нас раптово нагрянула чоловікова сестра, хоча зазвичай вона обмежувалася дзвінками.
-Ну що, переїхали? Чудово! Квартирка ця, до речі, жах! Відразу видно, що не Вадик вибирав. Та гаразд, не мені тут жити!
– Давайте ключі, я завтра батьків почну перевозити, а поки що там все підготую до їхнього переїзду.
-Які ключі? – щиро здивувалася я, а Вадим знову спохмурнів. Він про ідею переїзду батьків до міста, схоже, не забув. Або йому про неї регулярно нагадували.
-Від вашої квартири! Вам вона все одно не потрібна. А наші батьки у ній поживуть. Тимчасово, кілька місяців. А може й довше, як вийде. Але ж вам вона все одно не потрібна?
– Ну, давай ключі, ніколи мені з вами тут балакати! Це ти у мого брата на шиї сидиш! А дехто примудряється і з дітьми працювати, не лінується! – Останнє зауваження Свєтки було явно зайвим, але утриматися від уїдливого коментарю вона не могла.
Її коробило від того, що я жила, наче сир у маслі, а їй доводилося тягнути на собі і дітей, і чоловіка, який нещодавно втратив роботу. Жінку пресували з усіх боків.
Мати, що звикла до постійних переказів від дочки, не готова була так легко змиритися з відсутністю грошей. Чоловік не хотів більше працювати, а підростаючі діти вимагали все більших витрат.
І так складний і сварливий характер сестри, став останнім часом, просто нестерпним. Я не бажала цієї ж хвилини віддавати ключі від квартири, і це розлютило Світлану так, що вона готова була в волосся мені вчепитися.
-Почекай. Тобто ти пропонуєш просто так поселити ваших батьків у квартиру, яку мені подарували мої батьки?
-Не просто так. Комуналку вони самі платитимуть…за лічильниками.
-Як щедро! А чому я, взагалі, маю пускати сторонніх мені людей у свою квартиру?
-Сторонніх? Взагалі, це наші батьки! Вони мають право на цю квартиру, в яку їхній син вклав купу грошей! До того ж, це не тобі вирішувати, у сім’ї головний мужик!
– А брат точно дозволить! Так, Вадиме? – Світлана вирішила пошукати підтримки у брата, але той лише мовчки спостерігав за розмовою дружини та сестри.
-Я не сперечаюся, у нашій родині головний чоловік. Але він давно погодився з тим, що своїм майном я розпоряджатимуся сама. У тому числі, щоб не здавати його нікому!
– Житло потім належатиме нашим дітям, саме тому ремонт відмінний зроблений. Ми все робили для себе, тож, навіть здавати квартиру не хочемо.
– І вашим батькам доведеться пошукати більш підходящий варіант! – я встала і вийшла в іншу кімнату, всім виглядом показуючи, що розмова закінчена.
-Чого? Та ти хто тут така, щоб такі питання вирішувати? – Світлана кинулася слідом за мною.
-Я? Господарка квартири!
-Порожнє місце ти тут! Мій брат тебе утримує, ось ти й знахабніла до кінця! За той час, поки він тебе віз на своїй шиї, він цілком міг би сам накопичити на житло і купити його нашим батькам.
– Тож ти зобов’язана цю квартиру не просто їм віддати, а ще й переписати на них! І радіти, що Вадим взагалі з тобою живе!
– Нормальний мужик давно б тебе покинув! – Світла кричала так, що слина летіла на всі боки.Я вже всерйоз побоювалася, що вона кинеться на мене з кулаками.
На щастя, у розмову втрутився чоловік, та виставив Світлану за двері. Пів години ми просто мовчки сиділи, перш, ніж я сказала:
-Ноги їх у моїй квартирі не буде! І навіть не намагайся мене вмовляти! Якщо ти згоден із думкою сестри – я тебе не тримаю. Але більше в цьому будинку не з’явиться ні твоя мати, ні сестра!
– Врахуй це! Якщо хочете, можете зі Свєткою на двох взяти іпотеку для батьків. Але намагайся зробити так, щоб це не йшло на шкоду нашим дітям. Це єдине, на що я згодна!
Вадим не сперечався, а мою пропозицію озвучив сестрі. Якими словами Світлана висловила свою незгоду, я так і не дізналася, але з того часу мати та сестра чоловіка взагалі перестали спілкуватися зі мною.
А при випадковій зустрічі, переходили на інший бік вулиці! А я дякую Богу, що він мене почув, і всю нечисть відвадив від нашої родини! Чи я перегнула ціпок, як вважаєте?
