Змирилася зі своєю самотністю і нездатністю любити…
Я досить суха до почуттів людей. Були хлопці, але особливої любові у мене до них не було. Так, на зразок подобається, приємно разом, але відчуття окриленості, як розповідали мені мої подруги, ніколи не було.
Я вже з цим змирилася – ну, не вмію любити, та й добре … З ким не буває? Знайду собі мужика, з яким більш-менш комфортно буде, і стану з ним жити.
Час минав, а мужик не знаходився, я змирилася зі своєю самотністю і нездатністю любити.
Працювала я в невеликій транспортної компанії, чоловіків там було більш ніж достатньо, хтось навіть клеїтися намагався, але потім зрозуміли, що це марно.
Прийшов до нас новий співробітник. Симпатичний хлопець, веселий, активний, енергійний, робив успіхи в кар’єрі. Він почав мене дико дратувати: своєю присутністю, голосом, підвищеним трудоголізмом.
Ми змушені були перетинатися щодня. Ні, він не приставав до мене, хоча любив говорити всякі приколи. Колеги любили його, він з усіма знаходив спільну мову, колеги, клієнти любили його. А я відповідала йому сухо, іноді досить різко. Чесно кажучи, я не розуміла свого роздратування – ніби й людина непогана.
Пропрацював він у нас близько чотирьох місяців, а потім його перевели в іншу філію. Дізналася я це раптово, коли в нашому відділі його не стало. І уявляєте, я відчула жаль. Мені хотілося його знову побачити, хотілося почути його жарти. Я раптом пошкодувала, що так мало спілкувалася з ним, людиною то був хорошою. З кожним днем я все більше і більше згадувала про нього – з усієї компанії це була єдина людина, кого мені було шкода втратити.
Копаючись в собі, намагаючись зрозуміти цей свій дивниц стан, я зрозуміла, що закохалася. Сильно і по-справжньому. Це відкриття здивувало і водночас засмутило мене. Не вміла любити – так я вважала, але закохалася без відповіді і ще втратила свій шанс. Перший раз в житті за багато років я плакала.
Через подругу в відділі кадрів я дізналася, що він на додачу до всього ще й одружений. Це був удар по моєму самолюбству, що що, а закохатися в одруженого в мої плани не входило. Моє виховання та життєві принципи не дозволили б відбити його, і печаль не покидав мене ще довго.
Минув час, а я до сих пір згадую цю свою невдалу любов. Нещодавно я зустріла його випадково в торговому центрі, і колишні почуття знову нахлинули на мене. Я постаралася швидше втекти звідти, щоб він не зрозумів, як я до нього ставлюся. А тепер думаю – а може, треба було скористатися знову наданою долею шансом? ..
