Аня вийшла з кабінету чергового лікаря. Вона вже втратила ним рахунок. Їх було так багато, але говорили вони однаково:
«Шансів на материнство немає. Нічого не можна зробити».
Максим побачив порожні очі дружини та зрозумів, що вона почула. Вони мовчки пройшли до машини. Там вона тихенько заплакала і сказала:
«Ніяких шансів. Ніколи нам не стати батьками».
Вони намагалися довгі 14 років. Перепробували усі методи лікування, усі способи. Навіть намагалися робити штучне запліднення, на що витратили всі свої заощадження. На ще одну спробу грошей не було.
Чоловік працював у виконавчій службі, а вона викладала іноземні мови у школі. Заробітки не дуже великі. Та й Ані було вже 37. З кожним роком надії стати матір’ю танули.
Після цього походу до лікаря Аня зовсім зневірилася. Максим бачив це і наважився нарешті обговорити те, про що давно думав. Він приніс смаколики на вечерю, заварив улюблений чай дружини і почав розмову:
«Ганусю, я знаю, як ти мрієш про дитину. Я мрію про малюка не менше. Можливо, спробуємо останній із доступних варіантів? Візьмемо дитину із дитячого будинку».
Аня аж засвітилася від радості. Вона сказала:
«Я давно про це думала, але не наважувалася сказати. Мені здавалося, що ти будеш проти».
Чоловік усміхнувся і обійняв кохану. Вони домовилися дізнатися, що потрібно, та з’їздити до дитячого будинку.
Через свої зв’язки він домовився про зустріч у дитячому будинку. Їх зустріла дуже мила жінка – директорка закладу. Вона провела їх до дітей. У невеликій кімнаті було близько 20 дітлахів. Вони всі бігали, грали, іноді поглядаючи на гостей.
Тут Аня помітила, що її чоловік остовпів. Він дивився в одну точку широко розплющеними очима. Жінка посмикала його за рукав, питаючи, в чому річ. Він лише показав пальцем і сказав:
«Подивися на цю дівчинку».
Аня глянула і слів підібрати не змогла. Перед нею стояла її маленька копія. Дівчинці було не більше 5, вона була кучерява, з темним волоссям та яскравими карими очима. Риси були дуже схожі. Все це можна було списати на збіг, якби не родимки над губою. Такі самі дві родимки, як і в Ані. Поки вони дивилися, дівчинка теж звернула на них увагу та підійшла:
«Ви прийшли обрати собі дитину? А ви можете вибрати мене?»
Аня зрозуміла, що не зможе жити, якщо не забере цю дівчинку додому. Чоловік також погодився. Він пообіцяв дружині, що спробує дізнатися щось про батьків дівчинки і розібратися, як можлива така схожість. Аня почала збирати папери на всиновлення. Жінка хотіла впоратися якнайшвидше. Незабаром чоловік приніс додому стару теку з документами та сказав:
«Тут відповіді на наші запитання».
Виявилося, що Ганна була не єдиною дитиною у матері. За два роки після неї мати народила ще одну дівчинку. Але та виявилася хворою, а мати просто вирішила віддати її до притулку. Тоді вона сильно прикладалася до пляшки, тому навіть не знала, кому пред’явити батьківство. Вирішила, мабуть, не зв’язувати собі руки. Правду вже не відкопати, адже матері давно немає в живих.
Так Аня дізналася, що мала рідну сестру. Через хворобу її так і не забрали із дитячого будинку. Після цього інформації про неї немає. Далі лише звернення до лікарні на пізньому терміні. Вона добре перенесла пологи.
Але через 2 роки після народження дитини її не стало, хронічне захворювання далася взнаки. Так дівчинка і потрапила до притулку. Про батька жодних згадок немає. Так вони довідалися, що ця дівчинка – рідна племінниця Ганни.
Через кілька місяців Ганна і Максим залагодили всі питання з документами і змогли нарешті забрати свою маленьку Єву додому. Через півроку після цього Максиму вдалося з’ясувати, де поховали рідну матір Єви та сестру Ганни. Вони вирішили всі разом поїхати до неї.
Дорогою туди Ганна тільки й думала про те, що скоро у Єви з’явиться ще сестричка чи братик. Вона ніжно погладжувала живіт, а чоловік тільки посміхався і чекав, коли вона вирішить йому розповісти.
