Спогади великої маленької дівчинки. Я завжди була пай-дівчинкою, спокійною, скромною, тихою. У класі мене особливо не помічали, особливо хлопчики й років до 13 мене це мало цікавило. Але так сталося, що в 8-ий клас я перейшла вже зовсім іншою дівчинкою, мене зацікавив мій однокласник, я як виявилося теж йому подобалася і після досить дивних “залицянь” ми стали зустрічатися. І з того часу мені просто знесло дах, якщо так можна сказати.
Це була просто буря емоцій, ми то сварилися, то мирилися, то розходилися і знову сходилися. Я не уявляла свого життя без нього. Але через роки емоції стали вщухати, сварки все більше набридали, але відносини все ж на чомусь трималися.
Потім у мене померла бабуся, нам було вже по 18 років і ми вирішили з’їхатися, мені здавалося, що це якось змінить його ставлення до мене та й до життя в цілому. Але я дуже сильно помилилася і через 3 місяці спільного життя ми вирішили остаточно розлучитися. Але тут нас чекав сюрприз: я виявилася вагітна.
Мова про позбавлення від дитини навіть не йшла, я мала намір народжувати з ним або без нього, але він виявив “благородство” і залишився зі мною. Я всю вагітність сподівалася, що у нас все налагодиться, що він візьметься за розум, але мене знову чекало розчарування.
В цьому році буде 10 років, як ми разом. Почуттів вже не залишилося зовсім, ми живемо по звичці й чекаємо поки я зможу вийти на роботу, щоб забезпечувати нас з дитиною. До чого я це все написала?
Моя мама щиро вважає, що вчитися треба на чужих помилках, часто повторює, що з моєю сестрою вона буде суворішою в плані її гулянок і хлопців. А я вважаю, що у кожного свої граблі, на які потрібно наступити, інакше ти так нічому і не навчишся.
Чужий досвід це дуже добре, але як то кажуть, свої мізки не вставиш, тому кожен повинен пройти свій шлях і набити свої шишки, тільки тоді прийде досвід і розуміння, що тобі дійсно потрібно.
