2006 рiк. Вечір. Село. Бабуся варить зелений борщ з яйцем і зеленню. У самий останній момент згадує, що потрібно б було кропиви трохи свіжої для борщу. Відправляє мене за кропивою.
У городі кропиви не було. Потрібно було йти до лісосмуги. Там з однієї зі сторін цілі зарості кропиви. Взяв секатор, рукавички і ганчірку.
Поки дійшов уже сонце майже сіло. Темрява – хоч око виколи. Знайшов кропиву. Зрізав відразу десяток тоненьких стебел. Поклав їх в тканину, замотав і почав вибиратися.
І стикаюся з дівчиною, вивернувшись зі стежки. Вона на землі сіла. Я в іншу сторону шарахнувся. Вся кропива розсипалася.
– Че, за кропивою ходив?
– Ага.
– Що готуєте?
– Зелений борщ. А ти?
– Оладки.
Так і познайомилися. Хто б міг подумати, що з дівчиною можна познайомитися при таких обставинах.
P.S. Оладки вона готує просто божественні
