Микита гордо увійшов до банкетної зали, тримаючи під руку свою кохану, Риту. На ювілеї в друга, Михайла, було багато знайомих – гості обмінювалися новинами та посміхалися, але поява Микити змусила всіх замовкнути.
– Це хто? А де дружина? – ахнула Тамара, дружина ювіляра, яка знала сім’ю Микити вже тридцять років.
***
Ще пів року тому Микита жив зовсім іншим життям: будинок, дружина, двоє дітей – син-підліток та молодша дочка. Але потім він зустрів Риту – їй було двадцять п’ять, йому – п’ятдесят.
Струнка, в короткій сукні, що підкреслює фігуру, Рита увірвалася в життя Микити, як ураган. Вона прийшла на співбесіду – минула робота в салоні краси не влаштовувала дівчину.
Микита Риту «взяв». Та тільки не на посаду секретаря – розуму у Рити було недостатньо, а на «посаду» з іншою назвою.
Коли дружина Микити дізналася про Риту, пробачити чоловікові не змогла.
– Іду від тебе, я давно збирався, – знизавши плечима, відповів «вірний» чоловік і вирушив у захід сонця, залишивши дружину і двох дітей.
***
Коли Микита з Ритою з’явилися у залі урочистостей, гості завмерли. Хтось тихо ахнув, хтось перезирнувся із сусідом.
Усі знали, що Микита мав прийти з дружиною. Натомість – молода дівчина, явно набагато молодша за нього. Мишко, ювіляр, мало не випустив келих, який тримав у руці.
– Всім привіт! Це Ритуля, моя дівчина, – представив Микита супутницю.
Мишкові й Тамарі нічого не залишилося, крім натягнуто посміхнутися і вказати на місця за столом. Коли настав час вітати, Микита взяв келих і промовив тост, від якого у ювіляра витяглося обличчя.
– Ну, друже, з ювілеєм! Бажаю тобі у твої п’ятдесят виглядати на тридцять, і здоров’я молодецького, – голосно промовив Микита, підходячи до столу. – Молодість – вона заряджає енергією, правда, Рито?
Гості, веселі від напоїв, підтримали тост і Микита продовжив:
– Чоловікам для молодості що треба? Молода дівчина! Це науковий факт, Мишко. Запам’ятай на майбутнє. Старі дружини та діти роблять нас старими, додають зморшок та сивого волосся.
За столом повисла важка пауза. Мишко витер чоло серветкою, краватка стала тиснути.
– Навіщо я це? Ось тобі подарунок, Мишко,- Микита поклав на стіл конверт. – Ти вже звідти Тамарі частину віддай, на косметологів усіляких, може, на підтяжку обличчя. Буде молода, а молоде тіло – молодий дух! І тобі приємно, так би мовити.
По залі прокотився стриманий смішок, але більшість гостей мовчали. Тамара зблідла, Мишко насупився, а хтось із друзів кинув на Микиту осудливий погляд.
– Микито, – тихо сказав Мишко, намагаючись зберегти гідність, – моя дружина – прекрасна жінка. І вік їй личить.
– Та я жартую! – засміявся Микита і цокнувся з Ритою келихом ігристого. – Просто хотів підняти настрій!
Але настрій, здається, зіпсувався. Друзі дивилися, хитали головами. Вже після того, як ювілей пройшов, за спиною обговорювали цю новину:
– Ну і ну…
– Кинув сім’ю заради цієї лялечки?
– А ще нещодавно будинок був – повна чаша… Дружина розумниця!
– А ця… Вона ж безглузда, як пробка! Нічого крім фігури та зовнішності! Шелихвістка!
Микита чув уривки розмов, але відмахувався: «Заздрять, от і все». Він із задоволенням давав Риті гроші при друзях — «на вії-нігті», хвалився, що купив їй шубу.
Рік пролетів швидко. Рита звільнилася із салону краси, де працювала до зустрічі з Микитою. Спочатку Микита не турбувався – нехай відпочиває, насолоджується життям.
Але через кілька місяців його почало дратувати, що вона цілими днями сидить удома, а якщо виходить, то витрачає гроші.
– Ти б хоч приготувала щось! Ну, так, для різноманітності! Бо все на доставці! – пирхнув він, коли Рита зустріла його з коробкою від піци. Молодіжна їжа вже не здавалася Микиті крутою та смачною. Хотілося домашніх котлет.
Одного разу Рита під напором Микити таки вирішила проявити «ініціативу». Приготувала вечерю, але все згоріло.
Тоді вона наважилася прибрати у квартирі – випрала чорне з білим і зіпсувала дорогий літній костюм співмешканця.
– Ну, як ти могла?! Це ж… цілий стан коштує! Привезений із-за кордону! Де я зараз такий куплю?
– Я надалі буду обережнішою. Я так… я можу стежити за будинком, – заявила у відповідь Рита, – але мені треба грошей на помічницю вдома.
– А чим ти плануєш займатися? – здивовано спитав Микита.
– Ну, якщо тебе турбує, що мені нудно, то я буду фотографом, мені це завжди подобалося. Тільки треба купити мені фотоапарат, – впевнено відповіла Рита.
Він хотів відмовити, але подумав: «Якщо не куплю – вона й не працюватиме. А так начебто треба підтримати задум».
Микита купив фотоапарат, сплатив курси. А за два місяці, коли він помітив, що дівчина не ходить на курси, Рита оголосила:
– Мені сказали, що фотографом бути не модно. Що зараз у всіх круті телефони, а обробка в додатках замінює фотографа.
– Гроші тоді треба повернути!
– Я вже повернула. Купила собі сукню.
– Як тобі могли віддати мої гроші? – Роздратування Микити зростало. Він все частіше згадував дружину – як вона готувала, господарювала, дбала про дітей.
Як не вимагала дорогих подарунків, цінувала увагу. Тепер же він дивився на Риту, що розвалилася на дивані з телефоном, і думав:
– П’явка. Просто п’явка, що присмокталася до гаманця.
Вона не працювала, не намагалася, не хотіла вчитися. Зате вміла гарно посміхатися, просити гроші та переконувати, що їй так важко, вона не знає, чим зайнятися.
– Це наші гроші. – відповіла вона.
– Ні! Ти взагалі нічого свого тут не маєш! Все моє! Я просто утримую тебе! Захочу – виставлю за двері.
– Так? Не метушись. Я й сама піду, – повела плечем Рита.
– Куди ти підеш? Ти ж зі мною у стосунках!
– До щедрішого й молодшого, – хмикнула Рита, приводячи Микиту в сказ.
Рита і справді пішла. Просто зібрала речі, поки Микита був на роботі, і залишила записку:
– Саша молодший і щедріший. Удачі!
Сашко – їхній спільний знайомий, власник мережі салонів краси, накинув око на молодуху ще на ювілеї Мишка. Рита ж поклала око на його гаманець і, не роздумуючи, пішла від жлоба-Микити.
Зрозуміло, з Сашком Микита більше не спілкувався, а про Риту говорив лише гидоти.
Після того як Рита пішла, Микита змінився. З самовпевненого чоловіка, що хвалився молодою коханкою, він перетворився на озлобленого циніка.
Він почав уникати компаній, де могли бути жінки. У розмовах із друзями все частіше звучали фрази:
– Усі вони однакові. Тільки гроші й потрібні.
– Думаєш, вона мене кохала? Та їй начхати було, хто я – головне, товстіший гаманець.
– Дружина? Діти? Потрібно було з ними залишитися? Ха! Та вони також тільки гроші від мене хотіли. Всі довкола – хижачки. Присмоктуються, висмоктують усе, а потім кидають.
Якось у кафе він заявив бармену:
– Знаєш, що я зрозумів? Усі жінки – п’явки! Молоді, старі – немає значення. Їм потрібне лише одне: гроші, подарунки, утримання.
– А кохання, сім’я, вірність – це казки для наївних. Я був наївним. Більше – ніколи не буду, і тобі не раджу вестись на ці хитрощі.
Микита начебто жив, але старі друзі почали його цуратися, знаходили приводи, щоб не кликати його в гості.
Навіть бармен у тому самому закладі дивився з ледве помітною зневагою, коли він, замовляючи келих, починав чергову тираду про підступність жінок.
Якось увечері Микита, який вже добряче хильнув, сидів у барі. Поруч присіли дві жінки років тридцяти – жваво обговорюючи відпустку. Микита раптом різко повернувся до них і нетактовно вліз у розмову.
– Що, шукаєте, до кого присмоктатися? Грошей хочете? Так одразу кажіть скільки треба – може, хтось купиться! Олень якийсь!
Жінки переглянулись і поспішно пішли з бару. Бармен, помітивши це, поскаржився охороні і Микиту попросили піти.
– Я ще тверезий!
– Вам треба проспатися. Вже п’яту годину тут сидите і всіх розлякуєте.
– І правильно роблю! Нехай усі ці хижачки тримаються якомога далі від нормальних мужиків!
– Випийте води та йдіть додому. Таксі викликали?
Але йти додому не хотілося. Там на нього ніхто не чекав. А головне – він сам не хотів нікого бачити. У його розумінні всі жінки були однаковими: жадібними, розважливими, готовими кинути за першої нагоди.
Він відгородився від них стіною ненависті, не помічаючи, що ця стіна відрізала його і від решти – від дружби, від тепла, від можливості почати все спочатку.
Микита так і не подзвонив колишній дружині. Не спробував поговорити із дітьми. Натомість він усе глибше занурювався у власну гіркоту, переконуючи себе, що має рацію, що всі довкола винні – а він, лише жертва обставин і жіночих підступів.
Але часом, коли хміль вивітрювався, Микита замислювався: а чи не він сам зруйнував своє життя?
Адже Риту він не любив ніколи по-справжньому. Він покинув сім’ю заради марнославства. Він дозволив цій панночці сісти собі на шию через бажання покрасуватися.
І тепер, ненавидячи всіх, він насправді ненавидів тільки себе – за слабкість, за дурість, за те, що так легко проміняв сьогодення на гарну обгортку з порожнечею всередині…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
