– То й твоя мати теж, чому ти звалюєш усю відповідальність на мене? Мені це вже набридло! Сам спробував би з нею хоча б пару днів провести!
– Я вас обох забезпечую, хіба цього замало?
Яна, яка була на пару прольотів нижче, завмерла. Один із голосів вона впізнала, абсолютно точно це був її чоловік Єгор. А ось хто був його співрозмовником, вона гадки не мала.
За розмовою можна було припустити, що це його брат, але тут постає одна проблема. Ще до весілля Єгор сказав дівчині, що ні матері, ні батька він не має.
Мовляв, їх давно не стало, тож виховував його дід. І про якихось інших родичів чоловік також не говорив. І це було дуже дивно! Невже він їй збрехав? Навіщо?
– Забезпечуєш? Відкупився грошима та задоволений? Їй потрібна допомога, їй потрібний постійний догляд! – продовжував кричати незнайомий Яні чоловік. – Я не можу нічого вдіяти, я не можу нікуди виїхати! Я не можу сім’ю завести нарешті.
– Я плачу достатньо, щоб найняти доглядальницю, – дуже холодно відповів йому Єгор. По його голосу було чути, що ця розмова йому вкрай неприємна, і він би хотів якнайшвидше її закінчити.
– Агов, тоді на життя копійки залишаться! Ні, ну ти зовсім знахабнів, так братику?
А Яна ось зараз остаточно переконалася в тому, що про свого чоловіка нічого й не знала.
Виявляється, у нього є брат, у нього є жива мати, і, видно, вона в досить тяжкому стані, якщо їй потрібна доглядальниця. Чому Єгор їй збрехав? Питання було дуже цікаве і вимагало відповіді.
– Знахабнів тут тільки ти. Я плачу достатньо! Ти ж живеш із матір’ю у її квартирі, на яку я навіть не претендую, хоча міг би, – Єгор ледве стримувався, щоб не почати висловлюватися нецензурно.
– При цьому ти не працюєш, доходу в тебе ніякого немає, та ти й не прагнеш знайти собі роботу. Як ти там кажеш – мені треба стежити за матір’ю?
– Та я сто разів пропонував здати її в будинок для людей похилого віку, де за нею був би дуже професійний догляд!
– Я не можу віддати рідну людину до рук якихось сторонніх людей! Ти ніби не знаєш, що там відбувається у цих будинках! Кому вона там потрібна?
– За гроші там її мало не облизуватимуть. Все, досить, мені набридло. Якщо я тебе ще раз побачу тут, ні копійки тобі більше не дам, зрозумів?
– Можете подавати на мене до суду, хай мені присуджують аліменти. Якщо ви, звичайно, їх доб’єтеся, у чому я дуже сумніваюся.
– Це ще чому? Вона твоя мати, ти зобов’язаний платити рідній людині!
– А вона мене не виховувала. Мене виховував дід. Матір я бачив двічі на рік, і то вічно в неосудному стані.
– Я своє слово сказав! Мені набридло, що ти мені надзвонюєш і вимагаєш ще грошей. Давай-но, братику, викручуйся сам.
– Ти ще пошкодуєш! – погрозливо промовив незнайомець. – Адже твоя дружина не в курсі про твою спадковість, так? Не боїшся, що я їй все розповім?
– А раптом вона тебе потім кине? А я ще можу до твого начальника сходити, розповісти, як ти кинув рідну людину напризволяще. Втратити роботу не хочеш?
– Ну а тобі яка у цьому користь? Якщо я втрачу роботу, то я тобі взагалі нічого давати не буду, – з усмішкою відповів Єгор.
– Кулаки чоловіка так і свербіли підправити братові обличчям. – Забирайся! Бачити тебе не хочу більше.
– Значить, грошей більше не даси?
– До зустрічі наступного місяця.
– Ну, тоді не скаржся. Твоя дружина сьогодні ж дізнається про твоїх родичів.
– Та я, загалом, і так все знаю, – Яна вирішила розсекретитися. Чоловіки напружилися й обернулися до неї. На обличчі чоловіка читалася мало не паніка. Дівчина посміхнулася і сказала:
– Чим ви мене здивувати хотіли?
– Ти ж … Ти ж нічого не знала, а Єгор приховує свою матір. Соромиться, чи бачите її!
– Ідіть, поки я не подзвонила своєму братові, – Яна демонстративно дістала телефон, – а в мене він, до речі, майор поліції. Ви бажаєте проблем? Ні? Ну, тоді вас ніхто тут більше не затримує.
Чоловік чортихнувся і побіг униз сходами, чутливо зачепивши плечем дівчину. Яна похитнулася, і якби не гарна реакція чоловіка, безсумнівно впала б.
– Знаєш якщо твоя мама хоч трохи схожа на цю людину, то я розумію, чому ти її приховував, – з трохи нервовою посмішкою промовила Яна.
– Але я не відмовилася б почути цю історію. Знаєш, мені стало так прикро від усвідомлення, що ти маєш від мене секрети…
– Це довга історія, – чоловік скривився. – Але ти маєш рацію, я повинен був тобі все розповісти ще до весілля. Просто навіть згадувати не хочеться!
– Моя мама жива. Не скажу, що здорова, але жива. Ось тільки я з нею не спілкуюся вже дуже давно. Мені легше вважати, що її немає.
Єгор привів дружину до вітальні, а сам подався на кухню зробити гарячого чаю. Розмова буде серйозною і, можливо, не завадило б щось міцніше, ніж простий чай. Ось тільки у їхній родині ніхто не вживає напої. Особливо він сам. Єгор навіть запах хмелю не переносить.
– Скільки я пам’ятаю себе, я жив з дідом. Матір я бачив двічі на рік – на свій день народження, та на новий рік. Хоч жили ми буквально у сусідніх районах.
– Коли мені було років зо три, вона вийшла заміж і незабаром привела ще одну дитину. Ти його сьогодні бачила. Антону вона приділяла всю свою увагу, а я відверто почав їй заважати.
– Плюс до всього, її новий чоловік мене капітально не злюбив. Я постійно ходив із синцями! У вихователів у дитячому садку почали виникати питання і простою дитячою незграбністю виправдатися у мами не вийшло.
– У результаті мене забрав дід. Опіку він офіційно оформив, а мама з радістю мене віддала, у неї ж був Антон.
Єгор не приховував своєї образи. Згадувати своє минуле було неприємно. А кому б сподобалося почуватися непотрібною дитиною?
– В принципі, це було найкраще для мене рішення. Дід хоч і був суворим, але мене любив. На жаль, коли мені виповнилося шістнадцять років, його не стало.
– Він довго хворів, це було очікувано, але мені було дуже важко. А найбільшим ударом стало те, що мені довелося повернутися до матері.
– На той час вона розлучилася, але жити з нею мені від цього не стало легше! На жаль, вона приохотилася до пляшки. З роботою вона мала великі проблеми, її двічі ледь не звільнили.
– Я взагалі не розумію, як опіка не позбавила її всіх прав на Антона! – Чоловік хвилинку помовчав і продовжив.
– Але це до справи не стосується. Я намагався вдома не з’являтися, влаштувався на підробіток, адже на мене грошей не було. Ні на одяг, ні на шкільне приладдя, не кажучи вже про гаджети.
– А потім виплив заповіт діда, згідно з яким єдиним спадкоємцем його трикімнатної квартири став я. Маму це здорово розлютило, вона була впевнена, що квартира дістанеться їй. Вона вже й покупця знайшла на неї, а тут такий облом…
Яна тихо сиділа на дивані й вислуховувала сповідь чоловіка. Вона розуміла, що йому важко говорити, що йому важко згадувати те, що сталося. Вона бачила це по його очах. Але все ж таки вона хотіла почути історію до кінця.
– Вона почала вимагати, щоб я відмовився від спадщини, вимагала, щоб я дав згоду на продаж квартири. Вона просто не розуміла, що опіка ніколи не дозволить цьому статися.
– А потім, одного чудового вечора, коли я повертався додому з підробітку, на мене наскочили. Якби не чоловік, який проходив повз, ми б зараз з тобою не розмовляли.
– Поліція, щоправда, нікого так і не знайшла, але точно знаю, хто замовив цей злочин. Ти б бачила здивоване обличчя моєї матері, коли я особистою персоною зайшов у квартиру.
– Твоя мати все це влаштувала? – Яна була збентежена. – Невже мати може піти на таке? Лише через квартиру? Ця жінка не має права називатися матір’ю!
– Ну, тепер ти розумієш, чому я волію думати, що вона покинула цей світ? – гірко посміхнувся Єгор. – Того ж вечора я пішов жити у дідову квартиру.
– Матері довелося змиритися, адже я пригрозив їй судом. Я міг би довести її причетність до того, що сталося! Адже вона, можна сказати, сама зізналася!
– Але я цього не зробив, я просто вважав за краще викреслити її зі свого життя. Подав до суду на визнання себе цілком дієздатним. Оскільки я мав дохід і своє житло, суд пішов мені назустріч. Більше я з матір’ю ніколи не бачився.
– А що за гроші тоді ти пересилаєш?
– Вона зараз серйозно хворіє. Мені просто совість не дозволяє кинути її напризволяще! Можливо, я роблю безглуздо, але для мене ця сума не особливо велика.
– Їй залишилося недовго, за словами лікарів, пів року – рік. Попри все те, що вона творила, ця жінка залишається моєю матір’ю.
Яна повільно кивнула. Вона розуміла, що саме хоче донести до неї чоловік і не була проти його допомоги матері.
А от якщо цей самий Антон знову почне нахабніти, то вона дійсно звернеться по допомогу до брата, щоб життя медом не здавалося…
Як вважаєте, слушно вчинив Єгор, відмовившись від матері? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.
