Я нещодавно дізналася, що син зраджує свою дружину, а тепер мучуся і не знаю, що мені з цими знаннями робити. Розповідати чи не розповідати правду невістці?
З одного боку, Рома мій син, я маю ставити його інтереси вище, а він просив мене нічого дружині не розповідати, каже, що сам у своєму житті розбереться.
З іншого боку, мені дуже невістку шкода, бо вона гарна дівчина і намагається робити все для сім’ї. Син явно таких старань не заслуговує.
Я вже не впевнена в порядності власного сина і боюся, що в них може зʼявитися дитина, а Рома потім все одно піде до своєї коханки. Це буде жахливо і для невістки, і для дитини.
Раніше я й подумати не могла, що у сім’ї сина відбувається таке. На вигляд у них у родині все добре. Невістка – гарна господиня, сама дівчинка розумна і красива, Ромку любить, по очах видно.
Я так за них раділа. Як послухаєш, що у дітей подруг у сім’ях коїться, то хоч до церкви біжи свічку ставити, що Господь уберіг.
А тут ось з’ясовується, що у мене син сам своїми руками такий гарний шлюб руйнує. І дружину обманює, і ту другу дівчину теж у негарне становище ставить, хоча другу мені зовсім і не шкода.
Я коли дізналася, спочатку не повірила і вирішила із сином поговорити. Він спочатку відпирався, але я знаю, коли він мені бреше, завжди це могла зрозуміти.
Змусила його сказати правду, він і видав, що так, є в нього дівчина, зустрічаються вже кілька місяців, вона йому подобається, можливо, навіть і любить її.
– Мамо, я вже великий хлопчик, сам розберуся зі своїм життям, не лізь у це, – відповів мені син на моє запитання про дружину.
З того моменту минуло пів року, але я так зрозуміла, що син нічого не змінив у своєму житті. Так само з тією дівчиною зустрічається, а живе з дружиною і бреше їй.
Мені невістці на очі соромно показуватися, ніби це я її обманюю, хоча виходить, що і я теж, адже я в курсі поведінки сина, а їй все ще не сказала про це.
Ось не знаю, як мені поводитися. Я б на місці невістки хотіла б, щоб мені розповіли про зраду чоловіка, бо рогами світити – це ганьба.
Але є слабка надія, що син схаменеться і покине свою коханку, повернеться до нормального сімейного життя, а я своїм зізнанням усе зіпсую.
Голова кругом іде від думок. І сина підставляти не хочу, і невістку шкода, і просто відмовитися від ситуації не можу, бо переживаю за них.
Невістка все частіше каже, що треба вже планувати дітей, а у мене грудка у горлі стоїть. Вона про дитину, сім’ю, а син-кобель з іншою дівкою шури-мури крутить.
Погано я сина виховала, зважаючи на все, але зараз вже нічого не виправити, тому треба щось вирішувати з наявною ситуацією. А що вирішувати?
Як не покрути, я скрізь буду винна. Якщо скажу – підведу сина, а не скажу – невістку. Ні з ким стосунки псувати не хочу, але й мовчати з кожним днем все важче. Як мені вчинити, може хтось підкаже?
