З дитинства я був слабкою дитиною. З хлопчиками доводилося бути агресивним, щоб не задирали, а з дівчатками нічого вдіяти не міг, навіть образити у відповідь. Цей страх залишився зі мною назавжди.
У 17 років закохався в однокласницю (до цього подобалися й інші, тож різницю я зрозумів вже тоді). Тоді наївно вірив у долю, і не здався після першої відмови. Дарував квіти, подарунки, кликав на побачення. Але мене переслідував провал за провалом. Потім я припинив.
Озлоблений на життя і самотній я, втративши страх смерті, лазив по дахах та водонапірних вежах, загалом, жив екстремальним життям. Батька в мене немає, мати слабко цікавилася мною і ніколи не виявляла почуттів. Тому я не відчував себе потрібним, хоч десь.
Згодом став розсудливим, у 28 років зустрів жінку, з якою пов’язав свою долю. Звичайно, не все гладко, але загалом на життя не скаржусь. Ось тільки з дитинства мені нема з ким поділиться всім, що на душі. Навколо стільки людей, а відкритися нема кому.
Звичайно, є і багато інших проблем, якими не поділитися. У підсумку стрес накопичується, це призводить до сварок та зривів. Але навіть своїй половинці ти не все можеш розповісти. З колегами по роботі можна випити та «обговорити інших колег». З родичами поскаржитися на проблеми у сім’ї. Але повністю відкритися, практично нема кому.
Я вже не дитина, 41 рік – це вже немалий вік. Але що я зрозумів точно, неможливо тримати все в собі постійно. Зрозуміло, є фахівці, але йти до психотерапевта далеко не кожен зважиться, і, мабуть, марно.
Поки що найкращий варіант — це доступні дівчата. Чому рандомна «тигриця з татуюванням дракона» готова вислухати тебе і відкритися, поділившись чимось своїм, а найближчих тобі людей немає? Для мене це загадка. Мені дружина каже: “Не розумію, чому ти хочеш висловитися?”. А сама на будь-які мої проблеми та спроби поговорити реагує так, наче я її змушую мене слухати.
Ось так і виходить, що відкритися нема кому. І як тут вдіяти?
Мама все життя відмовляла мені у підтримці, навіть у найменшій. А ще вона ніколи не…
Насправді ніщо не віщувало біди. Зрозуміло, я помічала, що Андрій завжди виглядає з голочки, обожнює…
Я дуже рада, що мама зважилася у свої сорок вісім років почати все з чистого…
Моя сестра минулого року отримала цікаву пропозицію щодо роботи та поїхала за контрактом на чотири…
Наша сім'я не скажу, що була дуже багатою, але цілком заможною. Батьки оплатили нам з…
Мій чоловік - Андрій - єдиний "дорогоцінний синочок" Тамари Павлівни. Чи треба говорити, що вона…