Зустрічаюся з блогером, живемо повністю за мої кошти, все чекаємо поки його канал розкрутиться, але мені так важко, заробляю не погано, але половину, а то і більше витрачаю на нього…

Закохалася в блогера. Доводиться тепер його утримувати фінансово.

Просто до безумства закохалася в хлопця. Так, що голову знесло. Він такий гарний, з глузду з’їхати можна. Навчається, на рік старший за мене, весь універ за ним бігає, а він мене вибрав. Ніколи не думала, що зі мною так може бути – як в казці.

Справа в тому, що я з ним познайомилася в інтернеті. Дивно, та, враховуючи, що ми в одному вузі вчимося? Але він – блогер на ютубі, у нього тисячі підписників, і для нього спілкування там, воно простіше, цікавіше. Залишила йому коментар до одного з відео, він відповів і пішло-поїхало.

Перемістилися в Вайбер, почали не тільки писати одне одному, але і дзвонити. Ну, а потім зустріч на навчанні, прогуляли пари, пішли в кіно. Все починалося, як диво, як мелодрама про дівчину, у якої не було нічого і тут раптом з’явилося все. Я була тією дівчиною. Я жила, як сіра миша, нікуди не ходила, не мала відносин і близьких друзів, а тут він. Такий популярний і раптом мій. Чи не чийсь там, а мій.

Досить швидко ми почали жити разом. Працювала за гнучким графіком, а він весь час нагадував, що коли розкрутить канал і доб’ється нормальної монетизації, то зможе продавати рекламу і ми зможемо легко жити. Контент у нього хороший, я дійсно вірю, що колись він стане мільйонером, і я не хочу бути ханжею або вбивати його плани на життя, але … Минуло вже чотири місяці, а я одна утримую нашу сім’ю. Повністю. Всі його доходи – це ті гроші, досить невеликі, які йому надсилають батьки. Ми живемо на мою зарплату, одягаємося, купуємо продукти. І мені не шкода, ні. Насправді, я б за нього життя віддала, а не тільки якісь гроші. І я готова бути з ним, поки він не доб’ється, чого хоче, не досягне своєї мрії. Але вечорами іноді так самотньо. Я ж зовсім молода, хочеться кудись вибратися, щось купити собі, а грошей зовсім не вистачає.

Він максимально мене підтримує, я вдячна долі за нього, але якби він допомагав мені хоч трохи ще й матеріально, то я б взагалі не знала, що таке смуток.

You cannot copy content of this page