З Дімою у нас кохання було з першого класу: він мене на 1 вересня за хвостики смикнув, а я від нього портфелем відбивалась. Потім нас після лінійки вчителька разом за парту посадила.
Він мені язик показав, а я йому – кулак. Що вже там подіяло – не знаю, тільки вже після першого навчального дня він пішов мене проводжати, той портфель тяг до мого будинку.
Усі шкільні роки ми сиділи за однією партою, у п’ятому класі спробували поцілуватися – не вийшло, носи заважали.
По-справжньому ми цілувалися у дев’ятому класі – у роздягальні, на шкільному святі. А потім йшли щасливі додому – так, у нас і сталося кохання!
Всі в школі чудово знали про наше вічне кохання і не заважали, а навіть по-доброму посміювалися: Ромео і Джульєтта.
Наші батьки теж знали про наші взаємини, і навіть вже прокручували варіант, що ми колись одружимося. Усіх це влаштовувало.
Єдине, про що попереджали мене батьки, щоб я не поспішала дорослішати. Мама це говорила, трохи червоніючи, батько опускав очі. Я теж опускала і хитала головою, розуміючи, про що йдеться.
З Дімою, мабуть, також про це говорили. Батьки справді за нас хвилювалися – щоб не наробили справ раніше.
А ми й не поспішали. Діма беріг мене, як кришталеву вазу, і я знала: ще не час. Але воно, те саме, все ж таки сталося! Так несподівано, поспішно.
Після випускного вечора все й сталося. Ми з Дімою відстали від класу, а коли всі пішли зустрічати світанок, пішли на берег річки. А там був курінь. Ми просто цілувалися спочатку, а потім так швидко сталося, що й самі не відразу усвідомили, що зробили.
– Ти моя назавжди! – шепотів мені Діма, трохи прийшовши до тями.
– Я твоя! – Відповідала я йому, червоніючи та посміхаючись.
Ми зберегли свою таємницю. Я вступила до медичного інституту, Діма – спробував щастя у військовому училищі, але не вистачило балів. І пішов він тоді служити. Я обіцяла, що дочекаюся його! І чесно чекала!
А потім мені лист надійшов від незнайомої дівчини. Вона писала, що в них з Дімою роман, що дитину вона чекає, просила, щоб я не заважала їх щастю.
Сльози рікою, емоції через край – я думала, що збожеволію. Як міг Діма мене зрадити? Ми ж кохали один одного!
І звідки взялася ця дівчина? Пішла я до батьків Діми та все їм розповіла про листа, як виявилося – вона і їм писала.
А Діма? Він чомусь мовчав. Жодного рядка на всі мої гнівні листи та листи батьків! А зателефонувати ми не могли – тоді не було мобільників.
У результаті я вирішила, що не дам витирати об себе ноги! Знайшов іншу? Ну, і чорт із ним! Взяла та перевелася навчатися до столиці, а потім вийшла заміж за однокурсника.
До рідного міста приїжджала рідко, про Діму намагалася не згадувати, та мені нічого про нього не говорили, щоб боляче не зробити.
І ось минуло двадцять років. Я давно працюю в столичній клініці кардіологом, у мене люблячий чоловік, чудові двоє синів, будинок повна чаша. Про минуле я думати забула.
І раптом до мене на прийом прийшов Діма! Великий, постарілий. Він і сам не очікував на таку зустріч – направили його для консультації з рідного міста.
У мене серце так і тьохнуло, защипало в очах, ледве зібралася і вдала, що ми не знайомі. Послухала його, провела необхідні обстеження, призначила ліки. Нічого серйозного для профілактики.
Він теж намагався бути байдужим, але руки його тремтіли від хвилювання. А вже на виході він обернувся і спитав: “Таню, а чому ти мене не дочекалася тоді?”
І тут мене прорвало – я не дочекалася? Ти ж мені зрадив! І все йому виклала – про листи, про дівчину, яка була від нього в положені. Він попросив дозволу дочекатися мене після робочого дня і пояснити.
Потім вже в парку Діма розповів, що в армії прив’язалася до нього донька командира частини, але він і уваги на неї не звертав. А вона була наполеглива.
Потім їх на пів року у відрядження посилали, про яке не можна було розповідати. А коли він повернувся, дізнався, що я вийшла заміж.
Мабуть, дівчина листи мої та батьків читала, могла їх знищити, і вирішила отож Діму до себе прив’язати. Тільки все одно нічого не вийшло. Приїхав він додому після армії. І досі живе один, працює водієм на вантажній машині.
Після розповіді Діми мені так погано було! Пішла я з парку, махнувши рукою на своє перше кохання. А потім сильно плакала, коли додому їхала.
Чому я повірила якійсь дівчині? Мені б Діму тоді треба було побачити та порозумітися з ним! Але я вирішила інакше.
Я в пориві розпачу зробила страшну помилку – зрадила своє перше кохання. І тепер нічого не змінити – у мене чоловік, сини. Вони точно ні в чому не винні.
Доведеться тепер жити з цим вантажем до кінця життя. Краще б Діма не приходив, я була така щаслива, а тепер не можу спати нормально ночами.
Серце розривається на шматки, думки тільки про це! Як мені тепер жити далі… я не розумію.
