Не можу позбутися токсичної дружби.
Звикла до подруги за роки дружби, але зараз уже розумію, що ця дружба є токсичною, і не приносить мені нічого позитивного. З її боку є і пасивна агресія, і завуальоване знецінення, конкуренція, на все дивиться крізь негатив, якщо це її не стосується.
Якісь дивні гострі фрази (але завуальовані та неявні, так що й не пред’явиш претензій), на кшталт, «так, ти щось неважливо виглядаєш, та ось про що це ми говорили». І ці фрази, як не дивно, завжди летять саме тоді, коли маю хороші новини, і буваю радісна. Гарного вона не помітить, не скаже, тільки на неприємні зміни вкаже.
Ще мені ні про що не хочеться їй розповідати, принаймні про хороше, бо дивлячись на неї, бачу дивне обличчя, ніби я китайською говорю, а вона не розуміє. Відчувається, що порівнює з собою і сердиться, хоч і намагається приховати це.
Якось так і видала у відповідь на те, що я їду у відпустку відпочивати, сказавши: “а навіщо?” І це на додачу з похмурим обличчям, мені довелося виправдовуватися. За неї вже не хочеться щось гарне говорити. Це при тому, що я взагалі не балакуча і не завалюю своїми історіями.
Але це вона робить неусвідомлено, а усвідомлено вона демонструє дружність. Отже, говорити їй про це, сенсу немає, вона не визнає в собі цих якостей (вже якось намагалися натякнути).
Переставши ділитися з нею взагалі чимось зі свого життя, ми тепер говоримо або про її проблеми, або про щось нейтральне, а іноді здається, що навіть нема про що поговорити. Про нейтральне теж сильно не розженешся, вона критикує всіх людей.
Всі для неї тупі, чужі хлопці її подруг – криві, косі та тупі, чужа робота – недостатньо престижна, чужі досягнення – нісенітниця. І транслює свої проблеми у життя інших людей. Наприклад, своїх батьків вона ненавидить, і про чужих відгукується так само. І аналогічно у всіх інших темах (хлопця немає, всіх чужих хлопців без причини критикує, ніби самовтішається, що у всіх вони погані).
Знаю, я зараз теж не янгол, пишу за спиною, але мені треба було виговоритись. У реальному житті я не дозволю комусь про неї погано відгукнутися. Ось і прийняла я рішення мінімізувати спілкування для свого ж блага, але одразу зрозуміла, що я, напевно, надто слабохарактерна, бо ведуся на її милий тон.
Пише, куди я пропала, пропонує зустрітися (вона ще моє ім’я коряво пише). Відчуваю себе винною, що не хочу спілкуватися з такою доброю людиною та погоджуюся на зустріч. А після зустрічі емоційно виснажена жалістю, що пішла. І так по колу. Це дуже дратує.
Якось третя людина мені натякнула, що я для неї зручна, надто ресурсна, її проблеми 24/7 слухаю, у них знаюся, про себе все замовчую, ось вона й маніпулює мною. Але не знаю, наскільки це слушна думка.
Як вибратись із цього кола? Що робити? Не можу ось взяти і різко перервати стосунки з нею, мені буде її шкода, у неї життя справді не цукор.
