Моя дочка одружилася відразу після закінчення інституту. Зʼявилася дочка Аллуся. І все б добре в їхній родині, тільки от зять – Віктор – не може забезпечити гідних умов для їхнього життя.
Можливо, хтось скаже, що я просто його недолюблюю. Так, я вважаю, що дочці потрібно було знайти відповідальнішого супутника по життю. Але тепер вже пізно, у них маленька дитина.
Донька зараз у декреті, а Віктор все ніяк не може влаштуватися на нормальну роботу. Вже кілька місць змінив, але ніде довго не затримується.
Живуть вони у моїй квартирі (у мене їх дві). Я поступилася їм двокімнатною, а сама залишилася в однокімнатній. Рахунки за комунальні послуги по обох квартирах оплачую сама, бо молоді не мають грошей, а мені не хочеться накопичувати житлові борги.
Та ще й дочка постійно приходить і просить гроші у борг. Іноді їм нема на що купити навіть хліб і молоко. Я не відмовляю, тому що розумію, що дитині потрібно повноцінно харчуватися. Рідна онука таки, та й дочку шкода.
Тільки ось знаю, що ці гроші ніколи до мене не повернуться, віддавати їм нема з чого. А зятя ця ситуація цілком влаштовує, не соромно йому.
Нещодавно Віктор знову звільнився. Причина: начальник присоромив його перед колегами. І що? Всяке буває, особливо якщо за справу. Виправ свої помилки та працюй далі. Але зять у мене гордий, одразу заяву про звільнення на стіл поклав.
Думав, що вмовляти будуть, перепросять. Та кому він там потрібний? Охочих на цю вакансію багато. А те, що вдома дитина маленька і дружина в декреті, про це він подумав в останню чергу. Тепер знову кілька місяців сидітиме вдома, шукатиме роботу.
І на аби яку роботу Віктор не піде, амбіцій через край.
– Вітю, ти поки роботу шукаєш, візьми хоча б підробіток, – говорила я йому. – Адже можна тимчасово вантажником або робітником влаштуватися.
– Вантажником чи робітником? – обурився зять. – Я не для того стільки років в університеті навчався, щоб тягати мішки.
А днями дочка знову прибігла взяти грошей у борг. І тут мій терпець урвався.
– Іро, мені це набридло! – Сказала я. – Більше жодних грошей не буде. Ви живете недалеко, тож приходьте з Аллусею до мене. Я годуватиму вас у себе вдома.
– А як же Вітя? – Запитала дочка. – Він також голодний.
– Мені байдуже, – відповіла я. – Нехай сидить голодним. Хто не працює той не їсть.
І ось вже два тижні дочка та онука ходять до мене їсти, а чим харчується Віктор, я не знаю, та мені й нецікаво. Сподіваюся, що візьметься за розум і влаштується на роботу.
А днями дочка мені сказала:
– Мамо, скільки це триватиме? Тобі що, шкода для Віті тарілки супу? Я, звичайно, тебе розумію, ти думаєш, що ми тебе об’їдаємо. Але ж так не можна. Мій чоловік не винний, що не може знайти роботу. Почекай трохи, коли Вітя почне добре заробляти, у нас все налагодиться.
– Доню, ти мене вибач, звичайно, – відповіла я. – Але в такий спосіб я намагаюся зробити з твого чоловіка справжнього мужика.
Сподіваюся, що своїм вчинком я пришвидшу його пошук роботи. Він же поводиться безвідповідально. Не розуміє, що вдома голодні дружина та дитина. Віктор сподівається на мене. На те, що я дам вам грошей, а він може дозволити собі кілька місяців шукати роботу.
Твій чоловік не хоче брати підробіток, хизується своєю вищою освітою, а ти йому підтакуєш. Зніми нарешті свої рожеві окуляри. Якщо про себе не думаєш, то про дитину бодай подумай.
– Добре, я поговорю з Вітею, – відповіла дочка.
Вони з онукою пішли додому. А я сиділа і думала, чи правильно роблю. Просто я вже не знаю, як впливати на зятя. Я не стала б лізти в їхнє життя, якби вони самі справлялися. Але я втомилася щомісяця платити за їхні комунальні послуги та постійно давати гроші на продукти. Я ж не мільйонерка, яка може утримувати зятя, який не бажає влаштовуватися на роботу.
