17-річна вимушена переселенка втекла від війни та горе-батьків: “додому в Лисичанськ я не повернуся”

Жахлива доля спіткала 17-річну Марію з Лисичанська. Дівчина народилася у неблагополучній родині, батько й мати зловживали наркотиками та алкоголем, нерідко підіймали руку. Тож навчалася неповнолітня у центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей в Новоайдарі, де й проживала. Закінчити 11-й клас завадила війна – до випускного залишалося буквально три місяці.

Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, Марія повернулася до Лисичанську. Згодом місто обстріляли окупанти, тікаючи дівчина важко травмувала ногу. Про це повідомляє ЦЕ EASY з посиланням на Суспільне.

“Почався обстріл, я бігла, впала на скло і порізала ногу. Мене знайшов друг, підняв на руки і відніс до двору. Там мене військові відвезли у лікарню в Лисичанську”, – розказала вона.

З того часу Марія була змушена переїжджати з одного міста до іншого, з одної лікарні до другої, без документів та батьківської підтримки. Допомагали у скрутну хвилину військові, медики й небайдужі люди.

Так з першу українські військові відвезли дівчину до лікарні у Бахмуту, де їй зашили травмовану ногу. На ранок волонтери вже відвезли нещасну у Дніпро, де та пробула два дні. Лікар сказав збиратися на евакуацію у Івано-Франківськ та потрапила дівчина у Хмельницький.

“Я думала, що їду в Івано-Франківськ з військовими. Натомість вони сказали, що їдуть в Хмельницький. Мене тут зустріли теж військові. Серед них була жінка, яка сказала, що все буде добре”, – розповіла Марія.

Зараз 17-річна травмована проходить лікування у Хмельницькій міській дитячій лікарні. Медики поставили їй діагноз “множинні різані рани правої гомілки”. Дитина отримує антибактеріальну та протизапальну терапію, проходить регулярні перев’язки. За кілька тижнів має одужати.

Та ось повертатись додому у Лисичанськ Марія не хоче. За її словами, через негаразди у сім’ї.

“Батьки в мене неблагополучні: наркотики, алкоголь, батько мене б’є, мати також, з ножами кидається”, – пригадує Марія.

Проте дівчина має змогу залишитися в одному з центрів соціально-психологічної реабілітації для дітей у Хмельницьку. Має на меті закінчити навчання.

Related Post

Мене турбує моя непотрібність, і в особистому, і в професійному планіМене турбує моя непотрібність, і в особистому, і в професійному плані

Мені 36 років, маю вищу технічну освіту, науковий ступінь, приваблива зовнішність. Я займаюся спортом, фотографією, багато подорожую, веду блог і справляю враження цілком задоволеної життям жінки. Проте це далеко не

Боялася зізнатися Ігорю, що в мене є маленький син і ось коли він дізнався, то просто зникБоялася зізнатися Ігорю, що в мене є маленький син і ось коли він дізнався, то просто зник

Ми припускаємо, а Бог розпоряджається. З самого дитинства я мріяла про принца на білому коні. Чекала свого вісімнадцятиріччя, того дня коли зустріч самого довгоочікуваного і бажаного чоловіка, з яким розділила б

Віра Михайлівна навідріз відмовилась позичати і нагадала про пропозицію роботи водіємВіра Михайлівна навідріз відмовилась позичати і нагадала про пропозицію роботи водієм

Віра Михайлівна рідко спілкувалася зі своїм зятем, оскільки далеко не в захваті була від їх з Мариною шлюбу. Такий собі міський парубок, який зроду не знав сільської роботи взяв за