Привіт, сестричко, роби каву, зараз заїду поговоримо. Сашко був як завжди весь в справах, йому тільки но 18, а він весь такий діловий, такий зайнятий. Люба поставила чайника і задумалася, мабуть знову з Свєткою посварився, їде жалітися.
Далі вже цікавіше, Сашко почав розповідати про справи на роботі, про батьків, про те про се, про Свєтку ні слова.
-А Свєта як, як справи, щось ти не розповідаєш нічого, все в нормі, чи може сталося що? – Та ну її, вона як та дитина, їй одне кажеш, а вона інше торочить. Я думав що беру собі дорогу дівчину, гарну, ніжну, а вона, вона…
-Вона дитина, їй всього 16, Саш, вона єдина донька в сім’ї, батьки оберігали її, цінували і любили, і зараз люблять. Вона не звикла гарувати, розумієш?
– Ну от, Люб, згадай, ти коли в 17 пішла в невістки, ти город полола, в хаті топила, дітей невістчиних гляділа, надивитися на тебе не могли.
– Бо дурна, і до чого це привело, на мене звалили все, ти пам’ятаєш яка я тоді ходила, чорніше хмари. А от зараз, зараз я щаслива, і ніхто на мене нічого не скидає, і город мені замість коня пахати не треба.
Квартира, робота, дитинка, чоловік любить і на руках носить. А все чому? Бо жінка має бути жінкою, а не конем. От ви сваритеся, а ти скажи їй що ти її любиш і все мине, побачиш, ви ще такі молоді, щоб запивати своє життя в скандали і чвари.
– Дякую, Люб…Через 3 години дзвінок, Любка, збирай гроші, в нас весілля, батьки згоду дали. Так що чекаємо вас як поважних гостей. Сашко протараторив ще щось в телефон і побіг.
-Любка видихнула, не те вона мала на увазі, ох не те, але нехай, краще весілля, ніж розлука, а коли ще заміж виходити, як не по молодості і дурості?
