-Що ж ви весь час шумите! – на порозі стояла сердита сусідка і не тільки словом, а й усім своїм виглядом вимагала припинити це “неподобство”.
Розгублений Микола зі скуйовдженим волоссям, просто дивився на Оксану.-Агов, ви мене чуєте? Я приходжу додому і починається: шум, гам, я господареві вашому подзвоню на рахунок вас, неможливо ж так жити.
Через півгодини тиші все повернулося до того самого: щось грюкнуло, почалася метушня, почулися дитячі голоси, плач.
Оксана розсердилася, і знову піднялася на поверх вище, наполегливо подзвонила в ту саму квартиру над нею.
-Батько де? – запитала Оксана, звівши брови дашком. -Олежик на кухні каструлю з киселем перевернув, – весело сказав хлопчик, – тато прибирає. Оксана помітно змінилася в обличчі, побачивши ще кілька уважних пар очей, що визирають з кімнати.
-А мама де? Хлопчик на кілька секунд задумався, опустивши очі, і сказав де. -А скільки діточок? – поцікавилася Оксана іїй відповіли що шість.-Запитай у тата, чи можу я зайти?
Оксана трохи пом’ялася на килимку біля дверей, але потім впевнено пройшла на кухню.
На кухні чоловік збирав серветками кисіль з підлоги. Вона пройшла і побачила що батько розгублений, втомлений і дивиться на неї такий поглядом як робите цуценя.
Спитала в старшого чи задавали що читати, якщо так то скомандувала іти робити уроки. Сказала не заважати на кухні з прибиранням.
-Тоді бери підручник і вмощуй всіх слухати в кімнаті. Хто не слухає, даси олівці і папір, нехай малюють. Ті, хто не малює, хай показують жестами те, про що ти читаєш, – зрозуміло?
Часу відмити кухню від залишків киселю знадобилося багато. Але діти не заважали, були зайняті і Микола з Оксаною все встигли. Прибирання кухні плавно перейшла в приготуванні вечері.
-Вечеря готова! – покликала вона дітей на кухню. Розсадила і нагодувала. Мити посуд призначила Славіка, поки вечеряв батько. І саме тоді традиція вечеряти разом назавжди поселилася в їхньому домі.
