– Та де їх носить? Господи, що тепер буде? Що буде… – сказала собі під ніс Тамара Іллівна.
Вона знову підійшла до вікна і придивилася до темряви двору. Серце калатало в грудях, а думки всі крутилися навколо однієї новини.
Декілька днів тому до неї дійшли чутки від спільних знайомих, що бізнес єдиного сина прогорів. Тамара Іллівна відчула, як усередині все похололо при згадці про договір застави.
П’ять років тому вона сама ходила в банк, щоб закласти квартиру заради стартапу Роми. Тоді ідея здавалася надійною, а тепер це рішення тиснуло на плечі…
Вхідні двері нарешті грюкнули, перервавши її роздуми. До передпокою зайшли Роман та Аліна, навантажені пакетами із брендових магазинів. На їх обличчях не було й сліду тривоги, і це відразу збило Тамару Іллівну з пантелику.
– Мамо, привіт, а чого це ти в темряві сидиш? – Роман здивовано глянув на матір та поставив пакети на підлогу.
– Я вас чекаю, Ромо. Чекаю вже довго. Мені сьогодні дзвонили з банку, – Тамара Іллівна намагалася зберігати спокій, але голос підвів.
Аліна невдоволено зітхнула та почала знімати шкіряне пальто. Акуратно повісила його на плічка, навіть не глянувши на свекруху.
– Тамаро Іллівно, давайте тільки без цих трагічних нот з порога. Ми втомилися, у нас був важкий день, – сказала невістка.
– Важкий день? Ви ходили за покупками! Це так важко? Ромо, розкажи мені, що відбувається з вашим бізнесом! – Тамара Іллівна перейшла на крик.
Син знітився, сховав погляд і почав перебирати ключі в кишені куртки.
– Мамо, розумієш, там виникли тимчасові труднощі. Фірма зачинилася, зараз юристи намагаються все залагодити, – промимрив Роман.
– Тимчасові труднощі? Банк має намір виставити моє житло на торги! Ви не платите за кредит уже чотири місяці! Куди поділися усі гроші? Що взагалі відбувається? – Тамару Іллівну захлеснув відчай.
Аліна пройшла на кухню, по-господарськи ввімкнула чайник і обернулася. На обличчі невістки читалося одне роздратування.
– Куди поділися? На розвиток бізнесу пішли. Щоб укладати контракти, слід відповідати рівню. Ромі була потрібна нормальна машина, а не те корито, на якому він їздив.
– Нам доводилося вечеряти у пристойних місцях із партнерами. Ви ж нічого не розумієте у сучасному маркетингу, – сказала Аліна.
– В пристойних місцях? Ви літали на курорти тричі на рік! Ти, Аліно, купувала сумки за ціною моєї піврічної пенсії!
– А я ж попереджала вас, благала відкладати кожну гривню. Навіщо треба було так смітити грішми? – Тамара Іллівна подивилася на сина, чекаючи відповіді.
Роман мовчав, привалившись спиною до одвірка, і тільки сильніше багрів від сорому. Натомість в Аліни аргументи знайшлися одразу.
– А чому ви звинувачуєте тільки нас? Ви самі виховали Ромку таким. Ви з дитинства вселяли йому, що він повинен бути кращим і не вдарити в багнюку обличчям перед ріднею.
– Ось він і тягнувся до гарного життя. Ми просто хотіли відповідати вашим запитам, – відрізала невістка.
Від такого нахабства у Тамари Іллівни перехопило подих. Вона дивилася на Аліну і не вірила вухам.
– Та як у тебе язик повертається таке говорити? Ми з батьком у всьому собі відмовляли, щоб у Роми була освіта!
– А ти прийшла на все готове та спустила мільйони на вітер! Ромо, чому ти мовчиш? Скажи їй! – Закричала мати, сподіваючись на підтримку сина.
Роман зітхнув і, нарешті, підійшов ближче до матері.
– Мама має рацію, Аліно. Ми дійсно надто багато витрачали на дурощі. Треба було гасити кредит, а ми купували путівки, – тихо промовив Роман.
Аліна різко повернулася до чоловіка, і її очі недобре звузилися.
– Ти зараз серйозно? Вирішив матусю підтримати? Ти сам хотів цей автомобіль, сам вибирав готелі. Тепер я винна залишилася? – Зашипіла вона.
– Досить сперечатися! Мені начхати, хто з вас більше винен! Продавайте машину, брендові речі та закривайте борг!
– Я не збираюся через ваш егоїзм на старості років жити на вулиці! – Тамара Іллівна гупнула долонею по столу.
Невістка криво посміхнулася і поклала руки на груди. У її позі не було жодної краплі співчуття.
– Я нічого продавати не буду. Заробимо, розрахуємось. І взагалі, машина оформлена на мою маму, до бізнесу вона не має жодного стосунку.
– Кредитні угоди підписано тільки тобою, Ромо. Юридично я взагалі ні до чого, якщо що, – заявила Аліна, дивлячись чоловікові просто у вічі.
Роман зблід, почувши слова дружини.
– Аліно, що ти таке кажеш? Ми ж разом усе це витрачали. Моя мама ризикує втратити дах над головою на старості років. Ти пропонуєш мені покинути її? – у голосі сина прозирав подив.
– Я пропоную тобі включити мозок. Я не збираюся руйнувати своє майбутнє заради твого провалу. Рятувати цю квартиру ціною свого життя я не маю наміру. Продавати все заради чужих боргів – це дурість, – відповіла Аліна.
Тамара Іллівна слухала цю розмову, і всередині у неї все переверталося від болю.
– Аліно, а я ж бажала тобі тільки добра. Коли я підписувала документи у банку, я вірила, що допомагаю молодій сім’ї стати на ноги, – заплакала свекруха.
– Ось ця ваша доброта нас і підкосила. Потрібно було зразу відмовити, тоді Роман би шукав інвесторів наполегливіше. Не треба було давати, зрозуміло? Тож ви самі винні! – відрізала невістка.
Тамара Іллівна завмерла, чекаючи на рішення сина. У минулих сімейних суперечках Роман завжди приймав бік дружини, намагаючись догодити її капризам.
Зараз настав вирішальний момент, від якого залежало все їхнє подальше життя. Матері здавалося, що час зупинився.
– Ромо, вибирай. Або ми йдемо зараз і намагаємося зберегти хоча б наші особисті накопичення, або ти залишаєшся тут і тонеш разом зі своєю мамою, – сказала Аліна, прямуючи до виходу з кухні.
Роман подивився на бліде, старе обличчя матері, потім перевів погляд на пакети з дорогих бутіків. У його голові наче клацнув тумблер.
Він раптом виразно побачив усю фальш сімейного життя, побудованого на гарній картинці для соціальних мереж.
– Я залишаюся, Аліно. Я нікуди з тобою не піду, – твердо сказав Роман.
Дружина різко зупинилася і здивовано обернулася.
– Що ти сказав? Ти вибираєш цю халупу замість мене? – Закричала вона.
– Це будинок моєї матері! І я винен у тому, що над ним нависла загроза. Я припустився великої помилки, коли слухав тебе і витрачав гроші на показуху. Забирай свої речі та йди, – Роман відвернувся від дружини.
Аліна кілька секунд важко дихала, усвідомлюючи, що втратила контроль над ситуацією.
– Ну і залишайся в цій бідності! Витратьте останні гроші на борги, розважайтесь! Я подаю на розлучення! – Заверещала вона.
Вона вибігла до передпокою, схопила свою сумку та пальто. За хвилину вхідні двері з гуркотом зачинилися. У квартирі запанувала важка тиша.
Роман повільно підійшов до кухонного столу і сів навпроти матері. Він опустив голову, і Тамара Іллівна помітила, як на його правій руці виділилася біла смужка шкіри.
Там, де ще кілька хвилин тому була обручка, тепер залишилася лише порожнеча. Син зняв її так непомітно, що мати навіть не помітила.
– Вибач мені, мамо. Яким же я був сліпим, – тихо промовив Роман, закриваючи обличчя руками.
Тамара Іллівна підійшла до сина і поклала руку йому на плече.
– Головне, що ти все зрозумів, синку. Гроші – справа наживна, а совість назад не купиш. Ми впораємося, обов’язково впораємося.
…За місяць банк офіційно довів справу до стягнення, і над квартирою нависла реальна загроза. Роман не опустив руки. Він влаштувався одразу на три підробітки.
Тепер його день починався о п’ятій ранку і закінчувався опівночі. Він брався за будь-яку справу: розвозив вантажі, займався ремонтом, писав звіти на замовлення.
Кожну зароблену гривню Роман одразу переказував на рахунок банку, поступово зменшуючи суму боргу.
Тамара Іллівна теж не сиділа склавши руки. Вона заощаджувала на продуктах, розподіляла бюджет до гривні та в усьому підтримувала сина.
Вечорами вони зустрічалися на маленькій кухні, пили чай та обговорювали поточні платежі. Сім’я повільно, але правильно відвойовувала своє житло у кредиторів.
Невістка зникла з їхнього життя назавжди, забравши з собою фальшивий блиск. Мати та син залишилися вдвох, згуртовані спільним лихом, і цей родинний зв’язок виявився міцнішим за будь-які мільйони…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
