Моя мати колись вигнала з дому батька, бо той заробляв мало грошей. Потім вони, звісно, помирилися. Але тато в результаті все одно пішов. І я його розумію: жити з моєю мамою під одним дахом ще те випробування.
Щоправда, я завжди її шкодувала. Було в ній щось таке, ніби вона не від цього світу. Працювати не любила, зате гроші витрачала наліво і направо так, ніби заробляє мільйони. Поки ми жили разом, абияк зводили кінці з кінцями. Тато платив аліменти, а мама витрачала їх здебільшого на себе. А потім я закінчила школу і переїхала до столичного гуртожитку, щоби просто не жити з матір’ю.
Мамі було 42, коли вона знову закохалася. Її обранцем виявився багатий чоловік. І начебто все склалося ідеально. Але є один маленький нюанс. Цей мужик був одружений, а ще має двох дітей. Він на 15 років старший за мою матір і розлучатися, як ви розумієте, не збирався.
Мама цілих 20 років крутила роман із цим чоловіком. Вона вихвалялася, що мудрішої за неї на світі немає. Мовляв, його дружина готує, прибирає, а її цього всього позбавлено.
«Я була створена для кохання, а інші для роботи», — повторювала ма.
Я слухала її з огидою. Але, дурепа, продовжувала їй допомагати. Давала гроші на ремонт у квартирі, підсобила із покупкою машини. На той час я вже була одружена і працювала в хорошій IT-компанії. Мені здавалося, що я не можу відмовляти матері, бо вона дала мені життя. Я їй винна.
Як я помилялася! Загалом дружина її залицяльника залишила цей світ. І він одразу покликав мою матір заміж. Вона переїхала до нього до заміського будинку, а свою квартиру почала здавати. При цьому зі мною мама практично перестала спілкуватися. Якщо раніше ми разом їздили відпочивати (я брала маму із собою), то тепер їй моя допомога не була потрібна.
Гроші течуть рікою, бо її чоловік, хоч і старий, бізнес веде активно. Мама стала в тому будинку повноправною господаркою. Про своїх онуків (моїх дітей) навіть не питає. Цього року вона забула привітати їх із днями народження, не кажучи вже про подарунки. Зате з онуками цього чоловіка носиться як із писаною торбою. Мені дуже сумно, що моїй мамі від усіх потрібні лише гроші.
Я не заслужила такого ставлення до себе, адже стільки всього для неї зробила за своє життя. А тепер вона мене просто ігнорує. Підозрюю, що про спадщину можна забути. А я, якщо чесно, була впевнена, що квартира мами дістанеться мені. Я мало не весь ремонт там оплатила, купувала нову техніку та меблі. А тепер цим добром користуються квартиранти, яких я навіть не бачила жодного разу.
Намагалася говорити з мамою про свої почуття та переживання. А вона починає маніпулювати:
“Хіба ти не хочеш, щоб матуся була щасливою?”
Але, мабуть, вона забула, як раніше постійно повторювала, що хитрість жінки визначає, наскільки вона буде щасливою. Невже весь цей пафос лише фарс і нічого більше? Мені боляче, що я банально не потрібна своїй матері.
