– Лєра, я сьогодні з мамою своєю розмовляв, вона сказала, що твої батьки продають свою квартиру! – Сказав Ігор дружині.
– Ну, так. Продають, – підтвердила Лєра.
– А що потім?
– У сенсі “що потім”? Іншу квартиру хочуть купити – меншу. Навіщо їм двом чотирикімнатна?
– То може тоді не продавати квартиру, а розміняти?
– Навіщо? Віддати комусь чотирикімнатну і взяти двокімнатну? Це надто щедра пожертва, не думаєш? – Усміхнулася Лєра.
– Та ні! Розміняти на дві квартири! – пояснив Ігор.
– Це щоб, коли набриднуть один одному – роз’їжджалися кожен у свою? – знову пожартувала дружина. – Тоді й нам так у майбутньому треба буде. Тільки для початку, хоча б однокімнатну придбати треба!
– Так я тобі про це й кажу! Щоб вони розміняли на дві квартири, одну нам, одну собі! – Завершив він свою думку нарешті.
– Ні, любий, це не варіант! – Обірвала бажання чоловіка Лєра.
– Чому?
– Тому, що ми собі самі квартиру купимо!
– Ага, нам іпотеку б спершу схвалили, а потім наші правнуки ще доплачуватимуть!
– Не утрируй!
– А що, хіба не так? Там ці відсотки, ставки, та все інше змінюється зі швидкістю світла щомісяця.
– Ну гаразд, все одно треба щось із цим вирішувати! Знайдемо якийсь спосіб, розберемося!
– Я тобі й пропоную спосіб! Швидкий та дієвий!
– Мама зі мною вже говорила на цю тему, і ми зійшлися на іншому варіанті.
– Якому?
– Вони продають квартиру, купують собі нову, роблять на гроші, що залишилися, ремонт. Вони дещо з техніки хочуть поміняти, тому, що деякі прилади ще були зроблені з ракети, на якій Гагарін у космос літав, частину грошей нам дають, додають на початковий внесок в іпотеці, а іншу – Анюті!
– Ого, а їй не жирно буде, там скільки залишиться?
– А чого ти їх гроші рахуєш? В нас своя родина! І тим більше Анька ще вчиться, їй за навчання платити треба, і жити якось теж треба! Отже, ми вже все обдумали, й зійшлися на цьому варіанті!
– Лєра, це не діло! Коли квартира сама пливе до нас в руки – ти так просто від неї відмовляєшся!
– Нічого до нас не пливе! Що тебе так хвилює? У нас був план, ми все розписали, як і що! А тут твоя мама тобі сказала, і ти ніби з ланцюга зірвався!
– Та тому, що безглуздо отак відмовлятися від дармової квартири! За яку не треба буде платити до старості!
– Ігорю, припиняй цю розмову, бо ми лаятися вже скоро почнемо! – Пригрозила Лєра чоловікові.
– А чого тут лаятися? Потрібно ж у майбутнє дивитися! Шукати різні варіанти!
– Ми вже знайшли ці варіанти! Я у батьків не єдина дитина, й Аньці теж треба десь жити та вчитися!
– У неї ж хлопець є, та й заробляє він непогано, що він, не може їй навчання сплатити, чи що?
– Чого тебе так тягне в чужі гаманці?
– Нічого мене не тягне!
– Тягне, тягне! Ти краще так за нашим фінансовим станом стежив би, як за чужим! – Докорила Ігорю Лєра. – І з якого дідька він взагалі стане Аньці навчання оплачуватиме?
– Вони ще й пів року не зустрічаються, можна сказати, один одного не знають! А тут, будь ласка, будь ласка! Вчи, годуй і утримуй! Ти так собі це уявляєш?
– У нас приблизно так і було! – напружив пам’ять Ігор.
– Так? Ні, ні, ні! У нас було і є зовсім інакше! Ти мене ніколи не утримував – це раз…
– Та що ти кажеш? А ті два місяці, що ти шукала роботу? – перебив він дружину.
– Ті два місяці, що я шукала роботу – ми жили на твою зарплату і мою вихідну допомогу з минулої роботи! Плюс, ми вже були одружені! А значить це був, як би, твій прямий обов’язок!
– Та чого б це? Такий вже й прямий! – З обуренням заперечив Ігор дружині.
– Коли я піду прати, і мені трапиться твоя брудна білизна, я теж скажу, що це не мій обов’язок! Зрозумів?
– Зрозумів. – Винувато відповів він.
– Ото ж!
– Гаразд, з цим ми ще розберемося, що на рахунок квартири?
– Та ти дістав мене вже! Я сказала, що там уже все вирішено! І годі про це говорити!
– Та що ти! Це не тобі другу роботу треба шукати, щоб з іпотеками розраховуватися!
– Ти зараз серйозно про це кажеш? – Розлютилася Лєра. – Це ти у нас бідний, нещасний будеш втомлюватись на двох роботах? А те, що я на одній у дві зміни орю – це вже нічого не означає? Це не друга ж робота, правда?
– Ну ти не порівнюй це так…
– Ах, це мені не порівнювати? А те, що я ще й з цих двох змін приходжу вичавлена вся, як лимон і порядки за тобою навожу, їсти готую, це теж не рахується? – Запитала Лєра.
– Я ж тобі допомагаю по дому, то все порівну!
– Те, що ти двічі на місяць посуд помиєш і один раз пропилососиш – не означає рівноцінно працювати!
– Звичайно! Ти у нас вся така незамінна, а я нічого не роблю! Як що зламається, тільки й чую: «Ігор, допоможи, Ігор, полагодь, Ігор, прикрути»! – З образою висловив чоловік.
– Якщо все те, що ти зараз перерахував, теж я робитиму, тоді навіщо ти мені взагалі здався?
Ігор замовк, бо цю карту крити йому не було чим. Він скривджено перемкнув на спортивний канал телевізор, і мовчки дивився повторення якогось матчу з футболу.
Лєра теж не стала довше лаятись із чоловіком, бо знала, що ще якийсь укол, і вони серйозно посваряться, цього хотілося б уникнути. Вона мовчки взяла книгу, і пішла читати її на кухню.
Ігор провів дружину очима, даючи зрозуміти, що все ще сердиться на неї.
Увечері, коли подружжя укладалося спати, й про цю сварку вже забули, Ігор знову порушив питання квартири, бо був упевнений, що має рацію тільки він, і ніхто більше.
– Лєра? – покликав він дружину.
– Ммм? – обізвалась вона.
– А може, мені з твоїми батьками переговорити? – Акуратно запитав Ігор.
– Про що? – не зрозуміла Лєра, ставлячи на ранок будильник, і не надто заглиблюючись у розмову.
– Як про що? Про квартиру! – Трохи різкувато відповів Ігор.
– Знов двадцять п’ять! Ігор, годі вже говорити на цю тему! Чи тобі сьогодні вдень мало було? – знову почала злитися Лєра.
– Та просто не відпускають мене думки про це з того часу, як мама розповіла мені, що твої продають свою квартиру!
– Лягай спати, завтра відпустить!
– Ага, відпустить, як же!
– Не знаєш приказку, чи що? Ранок вечора мудріший! Ось вранці прокинешся, і зовсім по-іншому поглянеш на цю ситуацію!
– Так я сьогодні вранці й дізнався про все це! – ніяк не міг вгамуватися Ігор.
– Дай завтрашньому ранку шанс, і відчепись від мене з цим!
– Лєра, давай я просто поговорю з ними, якщо відмовляться, я зрозумію і більше не лізтиму, – просив Ігор Лєру.
– Ага, а Анька залишиться ні з чим! Так?
– Чому одразу ні з чим? Щось залишиться!
– Слухай! – Замислилася Лєра.
– Що?
– А чому б твоїм не продати чи не розміняти квартиру, як ти хочеш?
– А моїм навіщо це?
– Як це «Навіщо»? Що б нам із квартирою допомогти! А що, у них майже таке ж планування, як і в моїх, по квадратах, там теж приблизно однаково…
– Мама з батьком не продаватимуть і не обмінюватимуть квартиру, щоб купити нам! – Перебив дружину Ігор, зрозумівши до чого вона хилить.
– А чого ти до моїх причепився?
-Тому, що вони вже спантеличені цим питанням!
– То хай і твої спантеличаться! Скажи це їм завтра, хай подумають! Вони ж не зможуть відмовити коханому синочку! – Зобразила сюсюкання Лєра.
– Ні! І навіть не починай цієї теми!
– А з якого дива мої батьки повинні тоді купувати нам квартиру? Розкажи, будь ласка!
-Тому, що нам вона потрібна!
– А може, тоді й твої батьки й мої разом зберуться, та обговорять це питання? А то, чого це тільки мої мусять віддуватися за всіх? – Запропонувала Лєра.
– Ніхто не має ні за що віддуватися! І не повинен віддуватися! Просто сама подумай про все це добре, Лєро! Я ж, і за тебе теж хвилююся.
– Працюєш у дві зміни! Бракує часу на себе, на те, щоб зайнятися тим, що любиш сама. Ти приходиш додому і плюхаєшся на диван, бо постійно втомлена.
Лєра з психом схопила телефон із тумбочки, та почала шукати номер телефону мами Ігоря. Він це помітив і спитав:
– Що ти робиш?
– А ти що, не бачиш? Дзвоню твоїй мамі!
– Навіщо?
– Щоб вона тебе втихомирила, бо я не впораюся, а в неї досвіду в цій справі, мабуть, більше, тож нехай сина виховує!
– Лєра, вистачить нісенітницею займатися! – Сказав їй чоловік, і вихопив телефон з рук дружини.
– Телефон поверни! Швидко! – Грізно сказала дружина.
– А ти більше не будеш такою нісенітницею страждати? Мамі дзвонити, й все інше.
– А ти відчепишся від мене? І даси нарешті лягти спати? – запитанням на запитання відповіла Лєра.
– Це залежить від того, що ти скажеш на мою пропозицію!
– Я вже відповіла згодою на одну з твоїх пропозицій, і зараз шкодую про це!
– І чому ж?
– Та тому, що ти вже дістав мене! Ось, саме за сьогоднішній день я тебе хочу відправити кудись бандероллю, щоб трохи відпочити від твоєї нудності!
– А коли повернешся – я вже скучу, і все буде добре! Так що, краще мене не зли, а то коробок на балконі повно, і знайти ту, в яку ти зможеш поміститися – не важко!
– Тобі, я дивлюся, все прикольчики…
– Так, я втомилася розмовляти ні про що з тобою! Начебто все вже пояснила кілька разів, а ти не слухаєш мене зовсім!
– Все я слухаю, просто думаю, що я маю рацію.
– Добре, продовжуй так думати й далі! А я точно впевнена, що маю рацію!
– Ні, не маєш рації!
– Телефон, я кажу, поверни мені! – Сказала Лєра, потягнувшись за пристроєм.
– Обіцяєш, що мамі дзвонити не будеш? Ну, сьогодні, принаймні…
– Ні, я не можу дати обіцянку, в якій не впевнена.
– Лєра! Я серйозно!
– Так і я також серйозно! Чи ти думаєш, що я тут жарти жартую? – Запитала дівчина. – А ще, заразом, хочу запитати твою маму, чи не прийме вона тебе на кілька днів, та ночей, а то боюся, що не витримаю скоро, і щось погане буде!
– І так нерви, як натягнуті струни через роботу, так ще й ти додаєш мені стресів.
– Добре. – Здав свої позиції Ігор. – Тоді я зараз теж подзвоню твоїм батькам!
– Без проблем! Вони тебе люблять, і ніколи не проти з тобою поспілкуватись! Щоправда, вже пізно, але не думаю, що вони якось образяться.
Ігор зрозумів, що шантаж марний, Лєра нічого не хоче чути, і не дасть можливості поговорити зі своїми батьками.
Але він все ж таки вирішив спробувати втретє запитати і, якщо нічого не вийде – більше піднімати цю тему не буде.
– Лєро, ну, будь ласка, влаштуй нам зустріч, запроси своїх батьків на неї! Дай мені можливість зробити все користо для нас, нашої сім’ї та хорошого майбутнього.
– Де не треба думати щодня: «Де взяти грошей, щоб прогодувати себе і дружину». А там дивишся, і діти з’являться. А ти й сама знаєш, скільки треба бабок, щоб їх ростити, і вивчити нарешті!
У цей момент задзвеніло якесь повідомлення на телефоні у дівчини. Ігор злякався різкого сигналу так, що випустив телефон на ліжко. Лєра недовго думаючи схопила його, і поклала біля світильника.
– Лєра, подумай теж до завтра тоді, а вранці все ще обговоримо?
– Так, все, годі! Ця тема закрита! Ще раз скажеш щось про квартиру моїх батьків – поїдеш жити зі своїми! Зрозумів?
– Так… зрозумів… – зітхаючи сказав Ігор своїй дружині, що розлютилася.
Подружжя дуже розгнівалося одне на одного. Адже кожен хотів якнайкраще, а вийшло, як завжди.
Лєра відвернулася від чоловіка, і вимкнула нічник на тумбочці. Даючи зрозуміти Ігореві, що вже спить. Хоча, він знав, що вона тільки вдає.
Ігор залишився незадоволеним розмовою із дружиною. Він думав, що якщо все правильно викладе, приведе всі потрібні докази на свою користь, то вона врешті-решт здасться і поступиться.
“Таким чином, він хоча б зміг би обговорити це питання вже не з дружиною, а з її батьками. Але сам винний. Втрапило ж його одружитися з такою упертою жінкою, яка не бажає прислухатися до мудрих промов і порад свого чоловіка» – лежав і думав Ігор…
