Наближався вечір 31 грудня, але у Іри святкового настрою не було зовсім. Вона переміряла кроками квартиру, намотувала кола і ніяк не могла прийняти рішення.
Ще гіршим все здавалося від того, що чоловік не відповідав на дзвінки. Вона хотіла зробити не найрозумніший вчинок і потребувала його поради. Але в передсвятковий день він піднявся о 7 ранку і поїхав в справах. Досі він не відповів на жодне її повідомлення.
Квартира була готова до святкування. Ялинка сяяла у кутку, стіл ледь тримав навалу свіженьких страв. Гості розбрелися квартирою і їхня присутність додавала затишку і тепла. Але Іра розуміла, що зараз або ніколи. Вона має вийти з квартири, поїхати на вокзал і сісти у потяг, який ось-ось відправиться. Вона мусить.
Це звичайно дивно, ось так залишити гостей. Проте, хто ці гості? Чоловікова сестра з малям і чоловіком, свекруха. А де ж її рідні, її гості? Ох, в цьому вона була винна сама.
Спочатку вона повелася на мамине рішення не їхати до них, бо вона їм нібито заважатиме. А коли Іра зрозуміла, що це величезна помилка, то квитків вже не виявилося. Мама любила святкувати у себе вдома, завжди гарно зустрічала свята. Але цей рік інший. Цьогоріч Іра поховала тата. Хіба ж вона могла лишати маму саму в пустій квартирі, де близькість до фронту і подовгу немає світла? Як же вона помилялася.
Але коли 30 грудня у неї не вийшло взяти квиток звідти, вона виявила, що може легко купити квиток туди. І купила. Це було не найкраще рішення, але їй щиро боліло серце. Як мати там сама буде, а я в цей час зустрічатиму новий рік з рідними Ігора? Як радітиму? Як вітатиму? Краще поїхати до мами, бути з нею, створити свято. Адже свято – це рідні, чи не так? Не страви, не ялинка, навіть не світло.
Ігор зрозуміє, ось тільки де він є? Іра не хотіла виходити до його приїзду, тим більше не хотіла нічого пояснювати гостям. Час піджимав, чекати було нема чого. Тож Іра викликала таксі на вокзал і вийшла з квартири.
Сам винен. Де він? Чому не відповідає? Думки крутилися у голові, відповідей не було. Тим часом в квартирі настрій змінився не нерозуміння. Подружжя радо запрошувало їх всіх святкувати, але зараз, здається, гостей просто закрили самих у квартирі без жодних пояснень.
Вже перед самим дверцятами потягу Іра завмерла. Що подумає Ігор, коли побачить гостей самих вдома. В неї певно довго не буде зв’язку, а він подумає бозна-що. Хіба вона може ось так їх усіх покинути в новорічну ніч, нічого не сказавши? А якщо цей вчинок розіб’є їй сім’ю? Це її перша зима в шлюбі з Ігорем і все якось шкереберть.
Вона дуже хотіла зробити цей крок, щоб потяг ніс би її все далі і далі, щоб спинити вже будь-які сумніви. Але вона відчувала, що не може. Її серце розривалося від необхідності обирати. А як обрати між чоловіком і матір’ю? Тим часом потяг рушив.
Іра повернулася додому на таксі і біля входу у під’їзд нарешті побачила чоловіка. Він паркував автівку, явно був в ній не сам. Жінка завмерла і просто чекала. І тут вона зрозуміла, що саме сталося і куди поїхав Ігор в такий день о сьомій ранку. І в неї потекли сльози. Іра довго не могла їх спинити, вони все текли і текли по її щокам.
А все вийшло дуже просто. Ігор дзвонив ввечері 30-го ще раз запросити матір дружини до них на свята. Він знав, що Іра не знайде спокою, якщо мати буде там сама. І дізнався, що вони вже й домовилися забирати Наталю Дмитрівну, але вже не було квитків. Тому він прокинувся раніше і вирушив в путь. Йому довелося гнати по трасі, але він знав, що зможе і встигне. Слухавку не брав, бо не хотів нічого казати, а збрехати б не зміг.
Тепер все було інакше. Вони втрьох підіймалися до гостей і звичайно, що в такий момент не довелося нічого нікому пояснювати. Всі обіймалися і були щасливі.
Увесь вечір за столом з родиною Іра дивилася на чоловіка і відчувала серцем – він той самий єдиний, він берегтиме її все її життя.
