Мама розповіла мені цю історію коли мені виповнилося 18 років. Отже сидим ми в сімейному колі за столом, і почали щось згадувати смішні історії з життя.
Я так насміявся, що аж живіт болить. І от, значить, дійшла черга і до мене. Я переживав, що зараз якусь маячню скажуть, а за столом і моя дівчина сиділа. І от мама розповіла.
Артему, тобто мені, тоді було 3 роки. В садочку потрібно було обов’язково запитати дозволу про те, чи можна брати ту чи іншу іграшку щоб погратися.
В садочку тиждень культури проводили, вчилися казати “дякую”, “прошу”, “будь ласка” і таке інше. Так ось, я побачив маленьку машинку, модельку, чи як їх називають. Вирішив взяти.
Одна з дівчаток викрикнула мені “Не бери, заради Господа”. Тоді я подумав що так називається та іграшка. І отже підхожу я до виховательки, і на повному серйозі кажу, Оксано Іванівно, а можна?
Вона запитує що саме. Я видаю: ” Можна мені ту іграшку, зарадиГоспода”. Вчителька звісно ж дозволила, але батьків тоді чекала серйозна розмова.
Вона подумала, що мені дома іграшок не дають, і мені так доводиться випрошувати. Мені було смішно, ще й з тієї інтонації, якою мама все це розповідала.
А от мамі з татом довелося довго пояснювати все вихователям і іншим батькам. Діти – перли. А у вас є такі історії, може і ви поділитеся?
Те, що Яна завжди вважала своєю найсильнішою рисою — її безмежна здатність прощати й розуміти…
Дзвінкий лязкіт ключів у руках Зої Миколаївни пролунав, мов дзвіночок, що сповіщає про біду. Свекруха…
Галина зрозуміла, що Микола щось задумав, коли він другий вечір поспіль сидів у вітальні з…
- Я з тобою, Мишко, розлучуся, слово честі! Скажи мені скільки можна? Скільки ще терпіти…
В той вечір у нас було дванадцять гостей, дві гарячі курки, три салати та одна…
Світлана ледь трималася на ногах, відчиняючи двері кухні. Пальці на ручці господарської сумки побіліли, а…