– Ну мені Федя сказав, що даремно ми на другу дитину зважилися! Що з однією було б набагато простіше. І я думаю, що в цьому є частка правди, – ошелешив мене чоловік

– Повтори, що ти зараз сказав? – різко спитала Юлія.

Артур знизав плечима, показуючи всім своїм виглядом: а що тут такого. Юлю від цього руху перекосило сильніше, ніж від слів.

– Ну мені Федя сказав, що даремно ми другого народ или. Що з однією дитиною було б набагато простіше. І я думаю, що в цьому є частка правди.

Юлія насилу стримала себе в руках. В голові одразу спливло обличчя Федора. Вічно лізе туди, куди його не просять.

Вічно розмірковує про чужі сім’ї так, ніби найкраще знає, кому скільки дітей потрібно, як жити та на що витрачати гроші. І Артур, дорослий мужик, стоїть зараз і переказує цю маячню вдома.

З сусідньої кімнати долинало рівне сопіння хлопчиків. Паша заснув раніше, ніж зазвичай, весь вечір носився з братом і будував з подушок фортецю. Антон теж відключився швидко, притиснувши машинку.

Юлія підійшла до чоловіка впритул і тихо прошипіла йому в обличчя:

– І ти вирішив, що Федя краще знає нашу сім’ю, аніж ми самі? Що його слова мають більшу вагу, ніж мої чи твої, так? Та хто він такий взагалі, цей твій Федя!

Погляд Артура заметався по кімнаті. Він смикнув шиєю, зиркнув на двері, потім на вікно. Дружина притиснула його незручним питанням. Він намагався знайти вихід, але поки що марно.

– Я не до того це сказав, – виправдався він.

– А до чого? Навіщо? Скажи мені, бо я, здається, не дуже розумію, – підвищила голос Юлія. – На мій погляд, ти кажеш, що Антон – зайва дитина! Наш Тоша, якого я виносила та народ ила! З яким наш старший син Паша так любить сидіти та грати!

Артур зблід прямо на очах. До нього нарешті дійшло, як саме пролунали його слова. Він замахав руками й заговорив швидше:

– Ні, ні, люба, все зовсім не так. Просто ми сьогодні з Федьком бачилися, і він сказав, що виховувати двох дітей складно. Особливо двох хлопчиків.

– І що з одним нам було б набагато легше. Ось і все! Я ж не казав, що Тоша зайвий! Ти переінакшуєш мої слова, Юля. Я не це мав на увазі…

Юлія схрестила руки на грудях та повільно оглянула чоловіка з ніг до голови. Її трясло від злості. Найбільше дратувала навіть не думка Федора. Бісило те, що Артур притягнув цей бруд додому і вивалив їй в обличчя.

– Не смій більше вимовляти щось подібне, а то я за себе не ручаюся! Зрозумів?

Вона розвернулась і пішла на кухню. Як же Юлю дратував цей Федір.
***

Два роки тому він здавався нормальним хлопцем, добрим другом Артура. Приходив у гості, жартував, допомагав із ремонтом, міг відвезти їх за місто, якщо просили. Потім знайшов собі молоденьку, кинув дружину з трьома дітьми та звалив у захід сонця.

Після цього його понесло. Федір раптом вирішив, що він знавець життя. Все зрозумів, усіх розкусив, має право роздавати поради праворуч та ліворуч.

Особливо Артуру, який чомусь слухав його так, ніби перед ним сидів не чоловік після розлучення, а великий учитель сімейного життя.

За останні місяці Федір продзижчав Артуру всі вуха.

– Дружину треба тримати в їжакових рукавицях. Гроші їй давати суворо у справі. Будинок має бути на ній. Діти теж на ній, бо жінкам це нібито легше дається. І взагалі, це їхній святий обов’язок – все тягнути на собі.

Юлія спочатку мовчала, коли Артур приносив додому чергову мудрість Федора. Злилася, шаленіла всередині, але стримувалася.

Думала, що це минеться. Ну наслухався дурості від друга після розлучення, ну повторює за ним, незабаром самому набридне.

Але сьогодні Артур прийшов і заявив, що друга дитина була зайвою. Як у нього взагалі язик повернулася сказати таке?

Юля не розуміла. Не розуміла й не хотіла розуміти. Антон був їхнім сином, живою дитиною, який сміявся, тягнув до неї руки, кликав Пашу грати та засинав тільки після того, як вона сідала поруч із ліжечком, гладячи його по голові.

А Артур переказував цю гидоту, ніби це було найнормальнішою річчю у світі. Щоправда, після цієї розмови чоловік цю тему більше не порушував.

Юлія поступово заспокоїлася. Вона вирішила, що Артур злякався її реакції та зрозумів, що зморозив маячню. Їй хотілося вірити, що в його голові залишився хоч якийсь урок…

Якось за вечерею через пару місяців він сказав:

– Юль, у Феді день народження за тиждень, він нас у кафе запрошує. Ми ж підемо?

Юлії хотілося відповісти, що її ноги не буде на святі цього Федора. Прямо так і сказати, без напускної ввічливості, щоб Артур більше не заїкався про цю людину. Але вона стрималася.

Скандал через день народження виглядав би безглуздо. Та й Артур знову почав би пояснювати, що вона все перебільшує, що Федір просто ляпнув, що він його друг.

– Уточни час, – кивнула Юля.

…У день свята до них додому прийшла Таїсія, мама Юлі. Вона мала доглядати дітей, поки вони з Артуром будуть у кафе. Паша зрадів бабусі, одразу потяг її дивитися нову гру, а Антон притулився до Юлі та потерся щокою об її плече.

– Температури немає? – Запитала Таїсія, торкнувшись долонею лоба молодшого.

– Ні, просто вередує, – відповіла Юля. – Якщо що, дзвони відразу.

– Юлю, йди спокійно, – сказала мати. – Я з двома дітьми справлялася, з двома онуками теж розберуся.

Кафе було приємним та затишним. Їжа була смачною, музика не била по вухах. Юлі навіть причепитися було ні до чого.

Федір зустрічав гостей голосно, плескав чоловіків по плечах, відпускав жарти та тримався півнем на чолі столу.

Поруч з ним сиділа Оксана, та молоденька дівчина, заради якої він розвалив родину. Юлія подивилася на неї один раз і більше не стала.

Артур спочатку тримався поряд із Юлією. Потім розговорився, засміявся з якоїсь історії Федора, розслабився. Вечір ішов спокійно, і вона не хотіла псувати його першою.

Потім у неї брязнув телефон. Юля відчинила повідомлення від матері.

– У Тоші температура піднялася. 38,6, давати йому жарознижувальне? Чи викликати швидку?

Юля одразу підвелася. Усередині все сіпнулося від тривоги. Тридцять вісім та шість – не жах, але Антон маленький, а мама не стала б писати без причини. Вона нахилилася до Артура.

– Нам час додому, Тоші погано.

Артур одразу припинив усміхатися.

– Що трапилося?

– Температура підійнялася. Мама написала.

Він кивнув і почав збиратися. Юля вже набирала маму, щоб сказати, що вони виїжджають. Їй було начхати на день народження, на Федора, на гостей і на те, як це виглядає збоку. Дитина хворіє, значить, вони їдуть додому.

І тут Федір сказав:

– Бачиш, Артуре, я ж казав, що друга дитина була зайвою! – І голосно засміявся, вирішивши, що відмочив смішний жарт.

Юлія не витримала. Вона різко розвернулася до Федора. Артур одразу перехопив її за лікоть. Він спробував відвести її вбік, нахилився до вуха і зашепотів, що не треба влаштовувати сцену на чужому святі.

Юлія вирвалася.

В цю секунду їй було начхати на кафе, гостей та Федора разом з його днем ​​народження. Він щойно назвав її сина зайвим і розсміявся!

– Це ти, видно, у своєї матері був зайвим!

За столом усі притихли й дивилися на Юлю. Федір почервонів майже одразу. Посмішка злетіла з його обличчя, і стало видно, який він насправді. Не веселий господар вечора, а злий мужик, який звик лізти в чужі родини.

– Що ти таке несеш? У мій день народження? Я в матері єдиний син! Що означає зайвий?

– То й означає! Якщо ти можеш таке говорити про дітей друзів, то це ти зайва людина! Нормальний чоловік би такого не сказав! У тебе зовсім мізків немає, чи що?

Федір схопився зі свого місця і тицьнув пальцем у бік Артура.

– Заспокой свою бабу, доки я сам її не заспокоїв!

Юлію пересмикнуло. Він ще й погрожувати вирішив! Мало йому було чужих дітей, тепер він вирішив командувати її чоловіком і ставити її на місце при всіх?

– Це ти баба! Мелиш язиком, як помелом! Що ти за чоловік? Кинув дружину з трьома дітьми, а тепер вирішуєш, чиї діти зайві? Хто ти взагалі такий, га? Огидний чоловік та батько! Ось ти хто!

Артур схопив її за руку вже міцніше.

– Юль, йди до машини, я сам, – сказав він крізь зуби.

Вона різко висмикнула руку. Їй хотілося сказати ще багато, але вдома був Антон із температурою. І він був набагато важливіший за розбірки.

Юлія вийшла з кафе та зупинилася біля машини. Холодне повітря вдарило в обличчя, але злість нікуди не поділася. Вона набрала маму, коротко сказала, що вони виїхали, і спитала про Тошу.

Таїсія відповіла, що температура тримається, але хлопчик поводиться спокійно.

Юлія заплющила очі на кілька секунд і притиснула телефон до грудей. Тепер треба було дістатись додому. Решта потім.

Артур вийшов за кілька хвилин. Юлія одразу побачила садна на його щоці та червоні кісточки пальців. Він підійшов до машини, дістав ключі й не став дивитися у бік кафе.

– Ми з Федором більше не друзі!

Юлія кивнула. Ці стосунки треба було розірвати раніше, ще тоді, коли Федір почав вчити Артура життя. Але зараз її хвилював лише Антон, у якого підійнялася температура.

Її син, який ніколи не буде зайвим. Її улюблений та бажаний хлопчик. Їхній син! А ще вона тішилася, що чоловік, нарешті, захистив свою родину від марних, токсичних “друзів”! Бо це сміття треба вимітати з домівки за будь-яку ціну…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!